Читати книгу - "Диявол у Білому місті"

Не залишалося нічого іншого, як дати пару й подивитися, що з того буде. Ніхто ніколи ще не будував такого величезного колеса. Те, що воно обертатиметься і при цьому не розвалиться, буде ходити гладенько й надійно — то все були сподівання інженерів, підкріплені лише розрахунками, що базувалися на відомих якостях заліза та сталі. Жодна конструкція ще не піддавалася дії таких сил, які діятимуть на це колесо в русі.

Красуня-дружина Ферріса Марґарет стояла поблизу, розрум’янившись від хвилювання. Ґронау був переконаний, що вона відчуває таку саму внутрішню напругу, що й він.

«Раптово мене вивів із задуми страхітливий скрегіт», — згадує він. Той звук, долинаючи майже з неба, змусив усіх зупинитися й задерти голови — і алжирців у селищі Блума, і єгиптян із персами, і кожного з відвідувачів на двісті метрів навколо.

«Я поглянув угору, — згадує Ґронау, — і побачив: колесо поволі рухається. Але в чому ж річ?! Звідки цей жахливий звук?!»

Ґронау побіг до Райса, який стояв у машинному відділенні та стежив за тиском і рухом поршнів і ланцюгів. Ґронау очікував побачити, як Райс квапливо намагається зупинити двигун, але інженер, схоже, зовсім не хвилювався. Райс пояснив, що просто перевіряв систему гальмування в колесі, котра являла собою смугу сталі, обгорнуту навколо головної осі. Під час випробування колесо пройшло восьму частину оберту. А отой звук, пояснив Райс — то з гальма відшкрібалася іржа.

Інженер у своїй ямі відпустив гальмо й запустив провідний механізм. Зірочки закрутилися, ланцюг пішов.

Отепер чимало з алжирців, єгиптян і персів — може, навіть, серед них були й виконавиці танцю живота — з’юрмилися на посадковій платформі колеса, яка була влаштована сходинками: коли атракціон відкриється, людям можна буде одночасно сідати в перші шість кабінок. Усі мовчали.

Коли колесо закрутилося, погано прикручені гайки з болтами й навіть два гайкові ключі посипалися зі спиць і осі. На монтаж колеса пішло майже 13 тонн болтів — певно, хтось десь щось недокрутив.

Незважаючи на цей залізний дощ, мешканці екзотичних селищ радісно закричали й затанцювали на платформах. Хтось заграв музику. Робітники, які вже ризикували життям під час монтажу атракціону, знову ризикуючи, полізли на рухоме колесо. «Жодна кабінка ще не була встановлена, — згадував Ґронау, — проте робітників це не спинило, бо вони пролізли серед спиць і всілися на деталях колеса так легко, як я сів би на стілець».

Один оберт колесо здійснило за двадцять хвилин. Лише тоді, коли воно пройшло повне коло, Ґронау відчув, що випробування пройшло успішно, про що згадує так: «Мабуть, я на весь голос закричав від радості».

Місіс Ферріс потисла йому руку. Натовп закричав «ура!». Райс надіслав Феррісові телеграму — той цілий день чекав звістки про випробування, щогодини дедалі більше тривожачись. Піттсбурзький відділ «Вестерн юніон» отримав телеграму о 9:10 вечора, і кур’єр у синьому костюмі помчав прохолодним весняним вечором, несучи новину Феррісові. Райс написав: «Остаточний монтаж виконано налаштування здійснено пару ввімкнено о 6 сьогодні ввечері один повний оберт великого колеса зроблено все працює задовільно оберт триває 20 хв — із чим вас вітаю успіх повний Мідвей у шаленому захваті».

Наступного дня, в суботу 10 червня, Ферріс відписав Райсові: «Ваша телеграма де сказано про те як перший оберт колеса відбувся вчора ввечері о 6 год порадувала всіх у нашому таборі. Хочу всіляко привітати вас із цією подією і прошу швидко встановити кабіни працюючи день і ніч. Якщо не можна встановлювати кабіни вночі підготуйте все вночі щоб просуватися вперед». Під готуванням, без сумніву, малося на увазі, що Райс має встановити металеві рами, в яких розміщуватимуться кабіни.

Колесо запрацювало, але Ферріс, Ґронау і Райс розуміли: попереду значно важливіші випробування. Від суботи робітники почнуть вішати кабіни, тож колесо отримає перше серйозне навантаження. Кожна з тридцяти шести кабінок важить тринадцять тонн, отже, разом 453 тисячі кілограмів. А це ще без 90 тонн додаткового живого навантаження, яке додасться з пасажирами.

У суботу, невдовзі після вітань від Ферріса, Райс відписав, що перша кабінка, власне, вже встановлена.

Поза Джексон-парком перший оберт оглядового колеса на диво майже не привернув уваги. Погляди чиказців, особливо поціновувачів істинного frappé, були прикуті до іншої події, яка відбувалася в Джексон-парку. То був перший візит офіційної посланниці Іспанії — інфанти Евлалії, наймолодшої сестри покійного іспанського короля Алонзо XII і дочки засланої королеви Ізабелли II.

Той візит відбувався не дуже гарно.

Інфанта мала двадцять дев’ять років і, за словами чиновника держдепартаменту, була «доволі гарна, граційна й розумна». Вона прибула за два дні до того потягом із Нью-Йорка, і її доправили з вокзалу просто до «Палмер-гаусу», де оселили в найрозкішнішому номері. Чиказькі патріоти сприймали її візит як першу дійсну можливість продемонструвати нову вишуканість міста й довести світові (чи хоча б Нью-Йорку), що Чикаго вміє гідно прийняти королівську особу й перетворити свинячу щетину на пензель митця. Першим попередженням, що все може піти не за планом, виявилося, мабуть, телеграфне повідомлення з Нью-Йорка, з якого народ дізнався скандальну новину: молода принцеса палить цигарки!

Надвечір першого дня в Чикаго, у вівторок 6 червня, інфанта тихенько вислизнула з готелю інкогніто разом із фрейліною та помічником, якого їй надав президент Клівленд. Їй надзвичайно подобалося невпізнаною гуляти містом: «Немає, власне, цікавішої забави, аніж походжати серед тлумів люду, зануреного в читання газетних статей про мене; поряд із тими статтями була моя світлина, на якій я більш-менш на себе схожа», — писала інфанта.