Читати книгу - "Амністія для Хакера"

чи у Нижньому Новгороді, зламує через інтернет захист комп’ютерної системи банку в якомусь Ріо-де-Жанейро і за допомогою того ж комп’ютера переказує гроші з рахунка якогось там міліардера на власний рахунок у своєму місті. Потім іде до банку й отримує готівку. Так і я спочатку пробував, але не зумів. Тоді я й створив цей вірус. Уяви, на якийсь рахунок у банку надходять гроші. Солідні гроші. Один банк, як належить, відсилає, інший — приймає, все робиться через комп’ютерну мережу. І вони числяться там. Принаймні всі так думають. Потім, коли їх потрібно звідти забрати, відкривають рахунок, а комп’ютер видає: нічого нема. Нуль! Починаються пошуки. Ніхто нікуди не переказував, ніхто не брав. А на рахунку все одно нуль. Починають усі операції відслідковувати. В солідних банках дані про транзакції фіксуються постійно, тобто стан справ на якийсь певний момент. Що як раптом уся система накриється? На той випадок є остання база даних, по ній усе поновлюють. Словом, усе перевіряють, усе сходиться, гроші мають бути. А там нуль. Починають шукати неполадки, віруси в тому числі. А програми видають — вірусів немає. Все! Були гроші й загули.

— Н-да… — пробурмотів Борис.

— Уяви собі, — вів далі Щорс, — що це солідна сума. Який починається ґвалт! Ось тут і шантажнути їх. Мовляв, знаю код, щоб розблокувати цей гармидер. Тоді й грошики ваші на рахунку з’являться.

— Н-да… — повторив Борис. — У тебе був гідний учитель.

— Що гідний, то гідний, — погодився Толя. — Так ось, як я мислив. Вліпити таку штуку в швейцарський банк — навряд чи моєму родичеві буде зручно його шантажувати. Ну, сам розумієш. І специ там, очевидно, кращі — більш імовірно, що швидко виловлять мого невидимку. Адже проти кожної програми може бути створено антипрограму. Просто проти цієї ще в світі немає. От і вирішив я почати з одного з наших рідних банків. Навмання взяв «УкрВента-банк».

— А як же ти заліз туди? — не зрозумів Борис. — Ти ж кажеш, системи захисту?

— Усе вірно, — сказав Щорс. — Залізти з вірусом чи без нього дійсно неможливо. Тому вони мали мого невидимку самі впустити. Існує такий метод — «троянський кінь». Старий хакерський метод. Ти пропонуєш через інтернет щось таке, що може когось цікавити. Той, хто зацікавився, відкриває цей файл і працює з ним. А файлик, заражений вірусом, відразу залазить у твій комп’ютер. Звичайно, у солідних системах і проти цього є захист, але ж мій невидимка невидимий! І ось беру я кілька сі-ді…

— Кілька чого?

— Лазерних дисків. З крутою порнухою. І ліплю таке… Словом, мрія збоченців. Думаю собі: невже в усій їхній конторі не знайдеться клерка, охочого під час обідньої перерви переглянути пару порносторінок на десерт? Принаймні статистика свідчить, що вони є скрізь. Ось сідає такий «клієнт» у вільні двадцять хвилин, коли ніхто не бачить, за комп’ютер і відкриває порносторінку інтернету. Що, мовляв, там новенького з’явилося? А там… Уяви, салон мадам Ольги пропонує кардинально новий вид послуг. Ви безнадійно хочете якусь конкретну жінку? Але вона не хоче вас. То заволодійте нею у віртуальному світі! Будь-яка жінка стане вашою секс-рабинею і робитиме з екрана вашого комп’ютера для вас будь-що. Лише введіть у комп’ютер її цифрове фото і зробіть замовлення. Як реклама? Не в одного слина потече.

— Це ти таке зробив?! — подив Бориса звучав природно.

— А що тут робити? Це повна фігня… — недбало скривився Щорс. — Так ось, припустимо, ходить секретарка директора банку і світить ногами у короткій спідниці так, що цей нещасний клерк мало на стіни не дереться. Звернеться він до програми, щоб побачити, що там у неї під спідницею? Одним словом, невидимка мій другого дня вже гуляв по їхній системі.

— Уявляю собі, що робиться зараз у країні. Та що в країні — у світі! Половина мужиків розглядають оголених жінок від Маші Распутіної до дружини сусіда.

— Усі решта лише розчаровано облизнуться, — заспокоїв Щорс. — Я тобі не «беспредєльщик» якийсь… Так от, невидимка мій, попри це, ще й лоцман. Через нього я можу в їхній системі дещо відслідковувати, аналізувати. Він може заходити в їхні програми, не викликаючи ніяких змін, поки я не скомандую. Коротше кажучи, я отримав можливість необмеженого доступу до всього в їхній мережі. І те, що мені відразу кинулося в очі, — надходження грошей з одного каналу, так би мовити, на різні рахунки, багато з яких відкривалися вперше. Гроші надходили порівняно невеликими сумами, а загалом на той момент набралося близько сорока мільйонів в умовних одиницях. Грошва йшла з Києва. Я зрозумів, що це якась тіньова фінансова оборудка. Потім за кілька днів усі ці бабки було переведено до Бельгії, в один із брюссельських банків, отой самий «Трансєвроінвест», також на різні рахунки. А невидимка мій «поплив» потихеньку за ними. І вже там їх відразу скинули на один рахунок. Я слідкував за ними довго. Подібне повторювалося. Тоді мені стало все зрозуміло. Це було щось типу того, як… Ну, словом, затримують постійно тепер зарплатню — практично всім. По кілька місяців. Що кажуть на роботі? Немає фінансування, немає надходжень із Києва і всяке таке. Потім, нарешті, після всіх страйків, звернень профспілок і т. д. несподівано — гроші! Будуть гроші! Уже надходять! А за пару тижнів дійсно починають зарплатню видавати то там, то там. Нарешті всім за місяць віддали. Чекаємо наступної виплати — і знову з затримкою на два-три місяці. А грошики, виявляється, вже побували у Брюсселі, а може, й далі, обернулися кілька разів, і ті, хто «будує нашу незалежність», поклали відсотки до кишень. Тепер можна і зарплатню видавати, а то народ уже зачекався.

— Н-да… Нормально… — погодився Борис.

— Отож щойно я це зрозумів, невидимка мій активізувався й осідлав, образно кажучи, цей поважний процес на рівні брюссельського банку. Все. Рахунки їхні «зависли». Уявляєш, який ґвалт почався? Майже вісімдесят мільйонів зелених, позичених ненадовго з бюджету країни, є, але це те саме, що їх немає. Уявляєш, як оті наші щурі державні у штани понакладали? — Щорс замовк, припалюючи нову сигарету.

— І що далі?

— А далі я переконався за місяць, що вони не годні самі дати цьому раду, і посвятив у це Ромазана. Він