Читати книгу - "Король стрільців"

Б а с.   Гм! Ну, так, так, золотко моє, в тім випадку я справді повинен бути вдячний панові Скакунові, назвім його по-спортовому — Скакуном Першим, щоб не мішати з Другим. (Подає поетові руку). Щиро вам дякую, пане, за те, що ви привели мене до отверезіння, але з другого боку, я мушу таки вас викинути, бо я тепер став на вашій засаді, що в мене зможуть працювати лише добрі робітники і добрі спортсмени. Це є, властиво, німецька засада: властивий чоловік на властивому місці. Ви робітник добрий, не перечу, але що з вас за спортовець? Хіба що трохи підтренуєте?..

П о е т.   Ні, ні. Досить тої комедії. Прошу мене не затримувати. Я собі піду.

І р к а.   Тихо лежіть і не рипайтеся. (До Баса). Татку, пан Скакун…

Б а с.   Але котрий? Перший чи другий?

І р к а.   …пан Скакун не буде тренувати і не хоче бути футболістом, тільки бажає працювати в татковій фабриці без жадних комедій.

Б а с.   Угу. Ну, а скажи мені, доню, чому ти так розпинаєшся за пана Скакуна Першого?

М о л о д е ц ь к и й.   О, о, власне!

І р к а.   А… бо він (тихо) порядна і чесна людина…

М о л о д е ц ь к и й   (злобно). О!..

Б а с.   Но, но, то дивно, що ти так швидко змінила свій погляд про пана Скакуна Першого, — щоб не мішати його з Другим. Ще раз тобі зазначую. Ну, та це, правду сказавши, твоя справа, дитинко, і я не повинен би до цього мішатися. Але я постановив собі кріпко, що ніколи не видам тебе заміж за якогось валила, боксера чи копуна… (Вдарив себе в чоло). Стоп! Гальт! Так той леґінь — не футболіст, а бухгальтер. А, це вже інша справа.

М о л о д е ц ь к и й.   Але ж не бухгальтер, тільки поет!

Б а с.   На, маєш! Що? Поет?

І р к а.   Ні, ні, таточку, пан Скакун…

Б а с.   …Перший.

І р к а.   …пан Скакун справді бухгальтер, а поезії пише тільки так… для спорту.

Б а с.   Ну, а видиш, виходить, що він таки трохи спортовець. Та годі. Що робити… Поет, то поет. Пише вершики, що? Цікавий чоловічок!.. Ну, най там. Навіть найславніші люди зразу писали поезії, а по смерті ставали геніями. Деякі з них навіть були порядними людьми. Такий, скажім, ну… такий Макс Шмелінґ, а ні, це німецький боксер. Той відразу був славним і порядним чоловіком. (Плеще поета по рамені). Ну, що ж, хлопче, га? Мистецтво маємо в кишені, тепер можемо взятись до фабрики, що? Ну, але ти — поет…

П о е т   (сумно). Поет…

І р к а.   Так, таточку, він поет, але має дволітній кооперативний курс.

Б а с.   Ага, ага… Поет, що?.. Ну, то добре. Перша кляса. Прекрасно! Якраз мені такого треба. Будеш завідувати відділом реклами при моїй фабриці, що? Очевидячки. Будеш писати такі реклямові вершики про мої батоги «до «Вістей», згода?

П о е т   (зрадів). Згода, пане директоре!

Б а с.   Слухай, але щоб воно мало якийсь сенс, розумієш? Сонетів мені не пиши, сонети лиши собі на пополудні, а мені треба вшкварити щось таке, щоб мало рим і ритм і щоб дядька брало за печінку. Слухай, а може, воно для тебе заважко, може, ти цього не потрафиш?

П о е т.   Потрафлю, напевне потрафлю!

Б а с.   Ну, гляди мені. Бо в мене від сьогодні зобов’язує німецька засада: властивий чоловік на властивому місці!

П о е т   (радісно). Дякую вам, пане директоре.

І р к а   (цілує Баса). Дякую вам, таточку!

М о л о д е ц ь к и й.   Па… пане директоре, я тут нічого не розумію, слово чести даю.

Б а с.   Маґістер… зрозумійте тільки одне: мистецтво маємо в кишені! (Вдарив себе рукою по чолі). Гальт! Але ж Кліщик нічого не знає… Герр Ґот, де той Кліщик?

К л і щ и к   (вбігає задиханий). Па…не директоре!.. Пане директоре!..

Б а с.   Герр Ґот, Кліщик, що сталося?

К л і щ и к   (давиться словами). Е… пане директоре, той Скакун (показує на поета) — це не Скакун. Це обман, провокація!

Б а с.   Чекай, чекай, поволі. Як то не Скакун, коли — Скакун?

К л і щ и к.   Е… це брехня, це провокація. Я бачив перед хвилиною правдивого Скакуна. Того футболіста… Він сьогодні приїхав… він тут є… він буде грати.

Б а с.   На, маєш, відкрив Америку і динаміт. Ми вже це знаємо, він вже тут був, вже взяв 100 злотих, вже пішов на батярку, — все в найкращому порядку. Тепер події розгортаються американським темпом.

К л і щ и к.   Е… пане директоре, але цей тип, що тут лежить, мені йде про нього. Це обманець, це якийсь криміналіст, його треба викинути, віддати на поліцію.

І р к а.   Юрчику, який ти негостинний.

Б а с.   Гм!.. Викинути… Як же ти його викинеш, коли він має зломану ногу, і то з комплікаціями?.. Сам же ти вчора сказав, що він і за два тижні не стане на ноги.

К л і щ и к.   Е… пане директоре, айн момент. Йому нічого не сталося, не має жадного зломання, тільки легко здертий нашкірок. Він може таки зараз встати на ноги і забиратися звідсіль.

Б а с.   Ну, і вір тут сьогодні медикам і новочасній хірургії! Вчора ще пацієнт був калікою з комплікаціями, а сьогодні — здоровий, як віл. Ех, мушу я сам на нього подивитися, чи він може ходити по світу, чи ні. (Нахиляється до поета, сміється). Але ж заздрісний, як самий Отелло! Ну, дивіться, хто б то по такому Кліщикові сподівався!..

М о л о д е ц ь к и й   (веде Кліщика набік). Докторцю, пишіть пропало. Шкода мучити худобу, слово чести даю.

К л і щ и к.   Е… що пропало? Перепрошую?

М о л о д е ц ь к и й.   Ану так, докторцю. Той дихавичний піїта прийшов перший до мети,