Читати книгу - "Король стрільців"

К л і щ и к.   Е… це неправда!.. Це неможливе!..

М о л о д е ц ь к и й.   Неможливе, та, на жаль, правдиве. Так, так, пригадалась мені, докторцю любий, казка про перегони зайця з їжаком… Ми оба гонили за дівчиною, висолопивши язики, а той лежав собі на ліжку — і добіг перший до мети… Ну, але мені треба якось з того вилізти… Нам, купцям, завжди просвічує одна ідея: щоб тільки інтерес ішов! Що мені не повезло в жениханні, це правда, але на тому ніяк не сміє втратити «Гуцульська молочарня». (Приступає до Баса). Пане директоре, я попрощаюся. Прошу ще раз прийняти мої найщиріші побажання з нагоди вашого цінного набутку в постаті обох Скакунів. Один — це незаперечна підпора клюбу, другий підпора фабрики. Що до мого друга Ґеня, то я за нього ручу! Це дуже чесний і порядний хлопець і справжній поетичний талан. Та ж я його знаю від шкільної лавки!.. Панно Ірусю, віддаю його у вашу опіку, а йому треба доброї опіки, бо то — поет. Добраніч панству, поручаюсь ласкавій пам’яті та молитвам і прошу не забувати про «Гуцульську Молочарню». (Виходить).

Б а с.   Ну, ну, але ж то хитра штука з того нашого маґістра. Типовий український жид! Але це добре, що в нас витворюється такий тип рідного шахрая. Ростемо, значить! Герр Ґот, та має мене шахрувати чужий жид, то хай краще шахрує свій, рідний, що, Кліщик? Ого, Кліщик, а ти чого так похнюпився?

К л і щ и к   (холодно). Е… пане директоре, я також попрощаюся… Я виїжджаю…

Б а с.   Ого, а то куди?

К л і щ и к.   Я… мушу виїхати на довший час… На цілі ферії…

І р к а.   Юрку, як то? Ти хочеш нас покидати? Зі своїм апаратом? Юрчику, це дуже не гарно.

К л і щ и к   (глухо). Іро… я мушу…

Б а с.   Ну, як мусить, то мусить, нема ради. Бо, бачиш, я власне хотів дати тобі в моїй фабриці посаду цирулика, ніби фабричного лікаря… Через ферії заробив би ти собі яких пару сот злотих, ну, і мав би змогу закінчити вже раз ті студії до лиха. Тепер маєш прекрасну нагоду, можеш їхати до Відня, до Берліна, куди хочеш. Ну, але як ти не можеш, то трудно.

К л і щ и к.   Е… пане директоре, я, фактично, міг би лишитися…

І р к а.   Браво, Юрцю, браво!

Б а с.   Ну, видиш. То люблю! То розумію! Кліщик, ти маєш голову на карку, я тобі завжди це кажу. Тепер, як ми втрійку візьмемося до роботи, наш поет до фабрики, а ми оба до клюбу, то мистецтво маємо муроване!

К л і щ и к.   Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…

Б а с.   Знаємо, знаємо: в тебе вкрали портфель і золотий годинник, так?

К л і щ и к.   Так, пане директоре…

Б а с.   Ану. бачиш… (Вдарив себе рукою по чолу). Слухай, Кліщик! А паркан довкола грища вже помальований?

К л і щ и к.   Ще… ще ні, пане директоре…

Б а с.   Герр Ґот, що то за порядки? Зараз мені берися до роботи! Або є войсько, або нема войська, або мундур до магазину. Позір! Право-руч! Відділ напрям за мною, зі співом, ходом — ррруш! (Виходять).

І р к а   (зітхає). Ох!..

П о е т   (зітхає). Ах!..

І р к а.   Нарешті!..

П о е т.   Нарешті!..

І р к а.   Аж тепер!..

П о е т.   Аж тепер!..

І р к а.   Аж тепер ви надрукуєте свої поезії!

П о е т.   Ні! Я тепер усе знищу, спалю!

І р к а.   Але ж Ґенику, навіщо?

П о е т.   Спалю, знищу, — і буду писати наново! Все наново! Ціле життя — наново! Я вірю, що тепер я створю справді щось незвичайне! Ірусю, я… я перероджуюсь, я чую в собі дивний приплив свіжого натхнення… В мені горить святий вогонь, моє серце радісно тривожиться, моя душа вщерть налита щастям… Ох, Ірочко, я знаю, це ви стали моїм натхненням, ви моя муза, моя чарівна фея зелених гуцульських гір, запашних полонин, вщерть залитих золотом весняного сонця, дрімучих столітніх борів, що мріють у голубій далі…

І р к а   (захоплена). Ґенику, як чудово, як чудово! Та ж вам найчистіша поезія просто сама пливе з уст! Ґенику, ось вам папір! Швидко все записуйте, поки ви у творчому натхненні! (Підсуває йому чорнило і папір).

Б а с   (вбігає). Що, сину, ти вже пишеш для мене реклямові вершики? Браво, молодець. То люблю, то розумію: властивий чоловік на властивому місці. Слухай, а я собі, власне, викомбінував, як такий вершик має виглядати. Так, розумієш, щоб був рим і ритм, і щоб дядька брало за серце. Слухай, мой, як тобі таке подобається: «Знає ціла Україна, що найкращі батоги з фабрики «Верховина». Або таке: «Знає ціла раса, що найкращі батоги в фабрики Баса»… Знамените, що? Перша кляса, що? Ге, але то треба вміти! Бачиш, я також трохи поет, тільки мені треба тренінґу… О, пиши щось в тім сенсі. Як напишеш таких гамаксойків три-чотири денно, то більше від тебе не вимагаю. Але то добре, що? «Знає ціла раса…» (Вибігає).

П о е т   (всміхається). Пропало…

І р к а.   Що?

П о е т.   Натхнення.

І р к а.   Шкода!.. І вже не вернеться?

П о е т.   Вернеться… Це у нас, поетів, так вертається, як грипа… (Сідає). Ірочко! (Бере її руки). Я тобі все завдячую… все… Я буду твоїм досмертним довжником… Але один довг мушу тобі зараз віддати. Такі зобов’язання повинен зараз віддавати кожний жебрак, навіть такий, як я… Це твій поцілунок. (Цілує її, раз,