Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Крах Симона Петлюри 📚 - Українською

Читати книгу - "Крах Симона Петлюри"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Крах Симона Петлюри" автора Данило Борисович Яневський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 119
Перейти на сторінку:
Республіки й не допустивши окупації значної частини Старого Світу більшовиками.

Семен Будьонний.

Хто такий Марко Безручко?

Український військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР (з 5 жовтня 1920 р.). Народився 1883 р. в с Великий Токмак Херсонської губернії. Закінчив учительську семінарію в Переяславі, Чугуївське (за іншими даними – Одеське) військове училище та 2 класи Миколаївської військової академії. Учасник Першої світової війни. У 1914 р. – у складі 106-го Уфімського полку; поранений, контужений. У 1915 р. – зарахований до Генерального штабу. У 1916—1917 pp. – ад'ютант 42-го, згодом 30-го армійського корпусу. У 1918 р. – у Генеральному штабі Української Держави, начальник штабу піхотної дивізії. У 1919 р. – начальник штабу Запорізької бригади, з квітня – начальник штабу Корпусу січових стрільців. У грудні 1919 р. інтернований польською владою. З 8 лютого 1920 р. – командир 1-ї (з 21 березня – 6-ї січової) дивізії армії УНР. У 1920—1924 pp. військовий міністр, віце-міністр уряду УНР в екзилі, член Вищої Військової Ради УНР. У 1931—1935 рр. – голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Автор книги «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині» та «За державність». Помер 1944 р.[482]



Марко Безручко.

УНР у переддень польсько-російського миру – продовження

Самозрозуміло, що битва біля Замостя не могла залишитись поза увагою уряду УНР. Вона і не залишилася: 23 серпня міністри вислухали «заяву міністра єврейських справ про надсилку депеші польському уряду з привітанням з приводу успіху польської зброї» (підкреслення наше. – Д. Я.) та «одноголосно» ухвалили її текст. Заразом на тому ж засіданні відпустили майже 8 млн грн. на видатки, пов'язані з «командируванням сотника Чайківського до румунської вищої школи» та 960 тис. грн. «на піврічне утриманя поручика Федака»[483]. Хто ці люди і чим вони заслужили такі урядові милості, залишиться, мабуть, уже назавжди, однією з найбільших таємниць того уряду.

Тимчасом на всі військові та зовнішньополітичні виклики уряд УНР відповідав рішуче – новими хвилями роздачі грошей. Тут і розподіл 500 тис. польських марок на потреби дипломатичної та торговельно-економічної місій у Варшаві, і 196 млн 468 тис. 800 грн. лише «на перші витрати по організації прифронтових установ», і 50 млн – «в розпорядження військового міністра… на купівлю майна за кордоном», і 1 млн 200 тис. «на видатки по закордонним командировкам спеціалістів міністерства закордонних справ», і 20 тис. польських марок «урядовцю Мамчуру на лікування», і 120 тис. польських марок «для видачі удові полковника Мішківського – Лисаветі Мішківській за втрачене під час бою майно», і 3 млн гривень «на допомогу робітникам цукроварень», і 2 млн 572 тис. польських марок – на «командирування в Відень комісії для видання військово-топографічних мап України», і клопоти по «забезпеченню урядовців центральних установ одягом, білизною і взуттям». Нарешті, 20 серпня – на дев'ятнадцятий місяць існування держави УНР, її уряд видав 200 тис. грн. «на утримання комісії по розробленню тимчасового закону про державний устрій Української Народн. Респуб.».[484]

Того самого дня, 20 серпня, коли уряд вирішив, нарешті, профінансувати програму, мета якої – встановити, що це за феномен такий – Українська Народна Республіка, більшовицький нарком закордонних справ Чичерін від імені радянських Росії та України оголосив умови перемир'я з Польщею. Перед загрозою втрати державної незалежності уряд Речі Посполитої, всупереч Варшавській угоді, здав Петлюру та його «державу», відкривши сепаратні переговори з Москвою.

У відповідь РНМ ухвалила розробити законопроект «про встановлення нових зразків поштових марок УНР і випуск їх в обіг в розмірі ста мільйонів (100 000 000) штук» та вислухати «докладів» голови дипмісії у Варшаві (!) Лівицького «в справі пертракції з генералом Врангелем». Як пояснили укладачі цитованої збірки документів, «у серпні 1920 р. делегація УНР (полковник Литвиненко, підполковник М. Крат, сотник Л. Чикаленко, хорунжий Роменський відвідала Крим. Під час переговорів, – читаемо у примітці 37, – Врангель висловився за порозуміння з українською владою і запропонував, щоби представники обох армій зустрілися з метою укладання військової конвенції». Коло замкнулося. Нагадаймо: менше двох років минуло з моменту, коли лідери «другої» УНР оголосили державним злочинцем та зрадником Скоропадського за його лише тільки намір утвердити Українську державу як федеративну частину держави Російської. Нагадаймо: у переговори з Врангелем вступили люди, які не мали за собою серйозної військової потуги (3 жовтня Петлюра на таємному засіданні уряду лише мріяв мати 25 тис. війська, забезпеченого «взуттям і теплим одягом»[485]) чи політичної підтримки, люди, які були на утриманні Польської держави, існування якої всі без винятку російські «єдинонедєлімські» кола заперечували як факт!

У міжчассі уряд гарячково розв'язував найактуальніші питання життя держави. Наведімо лише декілька з них, найбільш актуальних, з нашої точки зору. Принагідно зазначмо, що подібний список не є вичерпним, а тим більше репрезентативним. За наявності часу та натхнення кожен охочий може дозволити собі сформувати свій варіант. Отож, серед інших уряд УНР ухвалив: «негайно приступити до розроблення конституції УНР» (30 серпня), законопроекту «в справі забезпечення урядовців державних установ одягом» (1 вересня), «призначення горожанина Німецької Республіки Йосипа Фонфе почесним генеральним консулом УНР без платні на округу Берліна та провінцій Бранденбурга, Померанії, Шлезії з осідком в Берліні» (4 вересня), «законопроект <…> про реєстрацію людності, мешкаючої на території Української Народної Республіки» (6 вересня), «призначення інженера Плюща Єфрема на посаду директора департаменту нових будівель» (9 вересня). 11 вересня міністри – несподівано для себе – з'ясували, що не всі вони є членами так званого «Кабінету Народних Міністрів» – інституції тим більш загадкової, що факт її народження не був обумовлений жодним, навіть усним, розпорядженням чи то Голови

1 ... 84 85 86 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крах Симона Петлюри», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Крах Симона Петлюри"