Читати книгу - "Виправний день"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Волтер не перевіряв пульс. Настільки мертвим він здавався. Так само Волтер не набрав 911. На кону стояли більші проблеми. Він тижнями сидів у цьому підвалі, поки зовнішній світ повільно й безповоротно змінювався. Як він припускав, ями вже копають. Список «Найменш бажані американці» тепер розтягнувся на тисячі імен. Десятки тисяч. Книгу Талбота роздали такій же кількості людей. Усе, що вони зробили, усе це мусив бути жарт. Величезний обман.
Про всяк випадок, раптом це не так, Волтер зателефонував Нікові. Він зателефонував Шасті.
Шаста на бахурку справдешню обернулася. Кидалася вона в мольбах чаруючих:
— Полюбімося, мілорде, — примружувалася вона, Чарлі зоглядаючи. Злегка свої багряні вуста розкривала, ніби захмеліла від біснуватого бажання блудниці.
Ледве встиг він повернутися з племінної Ради, як вона примусила його до злягання. Не встиг він навіть карету звільнити. Цей обідранець Нік спритно провів їх через пустку Портленда, до, а потім і назад із місця Ради. Тепер він бренькав щось на гітарі. Тішили вухо гармонії чоловіка цього. Таким приємним було його товариство, що Чарлі попросив з ними до Меригілу повернутись і тішити придворних на час збору щедрого врожаю гарбузів.
Як того протокол вимагав, зазнайомив Чарлі цього нового музику зі своїми домашніми жонами, придворними і королевою.
Подивованою в ту мить здавалася Шаста, хоча й настоювала, що ніколи раніше не стрічала музику-незнайомця. Вельми присоромилася вона і попрохала Чарлі віддалитися з нею, розводячись, що від жданків довгих лоно її палає від пожадання.
Повернувшись до приватних покоїв, стягнула вона ремені його. Зухвало відкинула геть перлинами вичепурений гульфік. І слизькими підступами рота й руки орудувала завзято, щоб збудити його.
Наразі встиг Чарлі уже позлягатися з нею в усіх можливих кутках палацу й, очевидно, був змарнілий. Заковтнув віагри жменю, та без товку. Скіпетр королівський і держави його млявими зоставалися й ніяк не реагували. Звисали вони безвільно, важко і з онімінням чудним. Та все одно такою чутливою була їхня поверхня, що навіть найм’якіший гульфік приносив незручності. Такий стан був вислідом надмірного використання, запевнив його лічець королівський. Усе через стрес, завіряв він себе.
Незважаючи на протести, королева знову облягала його. Незважаючи на те, що зараз вона точно при надії, з дитиною в нутрі, судячи зі змін її персів і відсутності регул, незважаючи на те, що вона в тяжі, вхопилася Шаста за наґагайдові панталони його. Зірвала вона свій корсаж і явила наготу свою. Оголивши тіло гоже, спробувала жона осідлати його і грубою силою кинулася на нього красотами своїми.
На жаль, королівський скіпетр і держави не покорялися її хватці чуттєвій. Неначе загиблий боа він був. Блідий і безкостий, довжиною з оболонку сосиски, та все одно Шаста продовжувала смикати його з хтивою люттю.
Чарлі витримував її зусилля з хорошим чоловічим гумором, бо приносили вони зовсім трішки болю. Такими сутужними здавалися її потуги, подумав він, що вона скоро знесилиться. Невиразно пригадав він історію про Теренсову матір і катетер.
Доки одним могутнім поривом… Героїчно смикнувши, королева його повалилася на спину зі шлюбного ліжка. Піднявшись із килима, здійняла вгору приз вона. Слабкий і млявий. Гумовий і м’який. Безкровний, як місяць, звисав він у неї в кулаці.
— Що ти вчворила? — викрикнув Чарлі. — Відьмо, цур!
— Чувак, та припини ти вже говорити, як на середньовічному ярмарку! — відрекла Шаста різко. Потрусила трофеєм вона, розбризкуючи кров. — Канєшно! Чув коли-небудь про коричневого павука-відлюдника?
А тоді зачала вона вивчену тираду про якогось із павукоподібних. Павука, укус якого вприскує токсин жертві, що нічого й не підозрює та. Бо відразна отрута його некротичну тканину сотворяє. Укус найчастіше жодного болю не приносить, а ефект тяжкий вельми.
— Чувак, — розреготалася жінка із членом у руці, — я запихала тих павуків у причандал його високості, ще відколи крес водяний уперше зійшов, прикинь!
З часом ця отрута, цей отруйний павучий токсин знеболював і починав руйнувати орган його чоловіцтва. Поступовий ефект багатьох таємних укусів павуків значно розчинив клітинні структури, перетворивши його знаряддя продовження роду на не більше не менше трішки видовжений мішечок рожевуватого желе.
Оце, цей міхур зі слизом розлютована королева і відірвала. Тримала вона його тепер високо над головою і трусила цим безкостим трофеєм, наче полароїдною світлиною.
Цією трепетною масою напівтвердої нечутливої плоті замахнулася вона й приготувалася швиргонути.
Чарлі, могутній вождь першого роду Білії, шляхетний лорд володінь Меригіл, сміливий убивця багатьох ворогів зі Списку, Чарлі, обраний вождем Довсоном, Чарлі, обирач вождя Мартина, обирач вождя Майкла, на цьому розродився верескливим голосінням.
Шаста продовжила:
— Я глянула у твоєму комп’ютері. — Закричала вона: — Я знаю, що ви, мудаки, зробили з Волтером!
Не зволікаючи, метнула вона зів’ялу м’ясну паличку в розфарбоване різними барвами вікно спальної палати, крізь яке вона пробилася дощем із червоного й золотого і полетіла в даль далеку, звиваючись із безхмарного неба, шльопнувшись, вогко підскочивши під ноги тьми жон польових, які впізнали ту річ в одну мить, як тільки плюхнулася вона серед рядів мангольду й кабачків. Там, у порохняві, спочила вона й одразу ж стала реліквією, яку на розтерзання захопили голодні мурахи.
Плачучи від жаху над кратером, який залишився від його скіпетра і держав, Чарлі залементував сторожі, щоб ухопили її. Молячи Одіна й Тора, Чарлі проклинав:
— Горіти тобі за це на вогнищі, диявольське поріддя!
Та це було вже після того, як жона його, мати його чада останнього, поспішно кинулася геть із місця дії. І після того, як переможно прокричала вона:
— І що би там не говорив Ернст Цюндель[218], Голокост справді, реально був!
У світі, де поховальні ями лише копали і обставляли поліетиленом та негашеним вапном, голос Ніка звучав ослаблено.
— Значить, Волт, ти кажеш, що це якийсь великий революційний план нападу? — відповів він у мобільний.
Волтер не був певен, що саме книжка і віддані Талботу чоловіки вже встигли зробити. Він дзвонив, намагався когось попередити. Будь-кого. Він телефонував єдиним двом людям, яким дійсно довіряв.
По телефону Шаста запитала:
— Волтере, ти хочеш сказати, що вбив когось?
Вони обоє запитали, що він робитиме далі.
Волтер був у підвалі з тілом мерця. Хмара мух літала над ним. Над старим, якого він пообіцяв не ранити. Дивлячись на труп, почикрижений маленькими порізами і весь у плямах засохлої крові, він сказав:
— Виправний день наближається. Але я все одно не можу його зупинити.
Прикордонні землі кишіли вільними грізлі з Білії,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Виправний день», після закриття браузера.