Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не чужі, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чужі" автора Аріна Вільде. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 97
Перейти на сторінку:

Всю ніч не сплю, хвилююся. Я дуже хочу, щоб мій талант помітили. Це моє найпотаємніше бажання. І воно збудеться. Обов'язково.

Але наступного дня всі мої мрії випаровуються, немов роса від сонячного тепла. Мене не просто розкритикували, мене розгромили. Мені хочеться зняти зі стін галереї всі свої картини і порвати їх прямо тут. Я навіть до кінця заходу не залишаюся. Тікаю в готель, вже не стримуючи сльози.

Телефон гудить на тумбочці. Давид. Я довго не вирішуюся підняти слухавку. Мені соромно зізнатися, що мене вважають бездарністю. Але він дзвонить і дзвонить і мені доводиться відповісти.

Я прочищаю горло, намагаюся, щоб мій голос звучав безтурботно і втомлено. Удаю, що вже лягла спати.

- Привіт, Лер. Як там у тебе справи? Як все пройшло? - питає трохи схвильовано Давид, немов відчуває на відстані мій стан.

- Та якось... так собі, - прикриваю долонею рот, щоб не вирвався схлип.

Занадто боляче, коли по тобі проходяться ось так. Коли душу вкладаєш в кожну роботу, а максимум, на що вона гідна - прикрашати непримітну вбиральню в якомусь ресторані швидкого харчування.

- "Так собі" - це як, Лер? - допитується він.

На тому кінці проводу клацає запальничка. Давид курить. Мені хочеться теж, але цигарок немає, а вийти з номера сил не вистачить.

- Жахливо, - по щоках скочуються сльози і я все ж схлипую. Голосно і некрасиво. Прямо в динамік телефону. - Я бездарність, Давиде. Навіщо тільки перлася сюди? Мій максимум - це малювати пейзажі в майстерні та дарувати їх знайомим. Або в переході продавати, - прориває мене немов греблю.

- Це хто так сказав? Сноби з вищого суспільства живопису, які досягають оргазму дивлячись на кольорові плями з фарби?

Я сміюся у відповідь крізь сльози.

- Там були люди, які здатні об'єктивно оцінити роботу майстра, їх думка є авторитетною на весь світ, - пояснюю я. - Я дуже прагнула потрапити на цю виставку, батько оплатив участь, вона обійшлася... напевно, як квартира в столиці.

- А як для мене  - це чиста брехня. Що це за виставка, за участь в якій потрібно ще й платити? Лер, припини там заганятися з приводу всього цього. У тебе ще все життя попереду і цілий свій можливостей. І ти сама чудово знаєш, що якби відомі художники кидали все при першій же невдачі, вони б ніколи не увійшли в історію.

- Вони майже всі померли жербаками, Давид. І зізнання теж отримали після смерті.

- Ну, тоді тобі є до чого прагнути, сонечко. Можеш навіть картину з моїм членом виставити де-небудь в галереї, раптом вона тобі відомість принесе? - усміхається він і мої губи мимоволі теж розтягуються в посмішці.

- Ловлю тебе на слові.

Коротка пауза, під час якої я чую, як Давид видихає дим прямо в слухавку. Так хочу бути знову поряд з ним.

- Я завтра прилечу. Білети поміняла. Не хочу тут більше залишатися.

- Я тебе зустріну. Кинеш номер рейсу?

- Угу. А тобі не потрібно на роботу?

- Я відпустку взяв. Ти ж, здається, ремонт хотіла зробити? Ось як раз займемося цим, - зітхає Давид.

- Справді? - з недовірою питаю я. Адже він казав, що не скоро буде нова відпустка. - Я там шпалери придбала, забула тобі показати.

- Я бачив. Мені подобається. Я серйозно побоювався, що будуть у квіточку, але тепер заспокоївся.

Я знову посміхаюся.

- Я скучила, - видихаю в слухавку.

- День всього пройшов, як ти полетіла.

- Більше.

- Зовсім небагато більше, - заперечує Давид. - Спи, сонечко,  і забий на цих своїх критиків. Серйозно. Це просто чиясь суб'єктивна думка, а ти приймаєш її так близько до серця. Солодких снів.

- І тобі. Цілую.

Давид вимикає першим, а мені трохи легше стає на душі. Він має рацію. Не трапилося ніякої катастрофи. Просто деякі швидко досягають успіху, а декому на це потрібні роки.

1 ... 84 85 86 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"