Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 176
Перейти на сторінку:
і його продовжували вживати в більшості кращих будинків маленького королівства Наваррського, незважаючи на нескромний сенс, який надала йому ла Фоссез. Річ у тому, що ла Фоссез вимовила це слово не лише перед королевою, але і ще в декількох випадках при дворі таким тоном, який щоразу містив у собі щось таємниче. А оскільки двір Маргарити (усі це знають) являв у ті часи суміш галантності й набожності – вуса ж застосовані були як до першої, так і до другої, – то слово, природно, трималося стійко – воно вигравало якраз стільки, скільки втрачало; інакше кажучи, духовенство було за нього – миряни були проти нього – а що стосується жінок, то вони розділилися.

Струнка фігура і красива зовнішність сьєра де Круа почали у той час привертати увагу фрейлін до майданчика перед воротами палацу, де змінювалася варта. Пані де Боссьєр без пам’яті закохалася в нього, – ла Баттарель так само – цьому сприяла ще прекрасна погода, якої давно не пам’ятали в Наваррі; ла Гюйоль, ла Маронет, ла Сабатьєр теж закохалися в сьєра де Круа; ла Ребур і ла Фоссез дісталися до суті справи – де Круа потерпів невдачу при спробі здобути прихильність ла Ребур, а ла Ребур і та Фоссез були нерозлучні.

Королева Наваррська сиділа зі своїми дамами біля розписного склепінчастого вікна, звідки видно були ворота другого двору, тоді як у них входив де Круа. – Який красень, – сказала дама де Боссьєр. – У нього приємна зовнішність, – сказала ла Баттарель. – Він витончена статура, – сказала ла Рюйоль. – Ніколи в житті не бачила я офіцера кінної гвардії, – сказала ла Маронет, – у якого були б такі ноги. – Або який так добре стояв би на них, – сказала ла Сабатьєр. – Але у нього немає вусів, – вигукнула ла Фоссез. – Ні волосинки, – сказала ла Ребур.

Королева пішла просто до своєї молитовні, всю дорогу по галереї роздумуючи на цю тему, обертаючи її і сяк і так у своїй уяві. – Ave Marіa! що хотіла сказати ла Фоссез? – запитала вона себе, стаючи колінами на подушку.

Ла Гюйоль, ла Баттарель, ла Маронет, ла Сабатьєр негайно ж розійшлися по своїх кімнатах. – Вуса! – сказали про себе всі четверо, зачиняючись ізсередини на засувку.

Дама де Карнавалет непомітно, під фіжмами, перебирала обома руками чотки – від святого Антонія до святої Урсули включно через пальці її не пройшов жоден безвусий святий; святий Франциск, святий Домінік, святий Бенедикт, святий Василь, свята Бригітта – всі були з вусами.

У дами де Боссьєр голова пішла обертом, так старанно вичавлювала вона мораль зі слів ла Фоссез. – Вона сіла верхи на свого іноходця, паж пішов за нею – мимо проносили Святі Дари – дама де Боссьєр продовжувала свій шлях.

– Один деньє, – кричав чернець ордену братів милосердя, – тільки один деньє на користь тисячі стражденних полонеників, погляди яких звернені до неба і до вас із благанням про викуп.

– Дама де Боссьєр продовжувала свій шлях.

– Пожалійте нещасних, – сказав поважний, набожний сивоволосий старик, покірливо простягаючи висохлими руками обкований залізом кухоль, – я прошу для знедолених, милостива пані, – для тих, що терплять у в’язниці – для немічних – для людей похилого віку – для жертв корабельної аварії, поручительства, пожежі. – Закликаю Бога й усіх ангелів його у свідки, я прошу на одяг для голих – на хліб для голодних, на притулки для хворих і вбитих горем.

Дама де Боссьєр продовжувала свій шлях.

Один родич, що розорився, вклонився їй до землі.

– Пані де Боссьєр продовжувала свій шлях.

З голою головою побіг він поряд із її іноходцем, благаючи її, заклинаючи колишніми узами дружби, свояцтва, спорідненості і т. д. – Кузино, тітко, сестро, мати, в ім’я всього доброго, заради себе, заради мене, заради Христа, згадайте про мене – пожалійте мене!

– Дама де Боссьєр продовжувала свій шлях.

– Потримай мої вуса, – сказала дама де Боссьєр. – Паж потримав її коня. Вона зіскочила з нього на краю майданчика.

Є такі ходи думок, що залишають штрихи біля наших очей і брів, і у нас є свідомість цього десь у ділянці серця, яке надає цим штрихам велику виразність, – ми їх бачимо, читаємо та розуміємо без словника.

– Ха-ха! хі-хі! – вирвалось у ла Гюйоль і ла Сабатьєр, коли вони вдивилися в штрихи одна в одної. – Хо-хо! – відгукнулися ла Баттарель і ла Маронет, зробивши те ж саме. – Цить! – вигукнула одна. – Тс-тс, – сказала інша. – Цить, – мовила третя. – Фі-фі, – мовила четверта. – Гран мерсі! – вигукнула дама де Карнавалет – та, яка нагородила вусами святу Бригітту.

Ла Фоссез витягнула шпильку із зачіски і, накресливши тупим її кінцем невеликий вус на одній стороні верхньої губи, поклала шпильку в руку ла Ребур. – Ла Ребур похитала головою.

Пані де Боссьєр тричі кашлянула собі в муфту – ла Гюйоль усміхнулася. – Фе, – сказала пані де Боссьєр. Королева Наваррська доторкнулася до очей кінчиком вказівного пальця – мовби бажаючи сказати: – я вас усіх розумію.

Усьому двору ясно було, що слово вуса погублено: ла Фоссез нанесла йому рану, і від ходіння по всіх закутках воно не оклигало. – Щоправда, воно ще декілька місяців слабко оборонялось, але по їх закінченні, коли сьєр де Круа вирішив, що за браком вусів йому давно час покинути Наварру, – стало зовсім непристойним і (після декількох безуспішних спроб) абсолютно вийшло із вжитку.

Найкраще слово найкращою мовою найкращого суспільства постраждало б од таких колотнеч. – Священик із Естелли написав на цю тему цілу книгу, показуючи небезпеку побічних думок і застерігаючи проти них наваррців.

– Хіба не відомо всьому світу, – говорив священик із Естелли на закінчення своєї праці, – що декілька сторіч тому носи зазнавали в більшості країн Європи тієї ж долі, яка тепер спіткала в королівстві Наваррському вуса? Зло, щоправда, не набуло тоді подальшого поширення, – але хіба ліжка, подушки, нічні ковпаки та нічні горщики не стоять відтоді завжди на краю загибелі? Хіба штани, розпірки в спідницях, ручки насосів, втулки та крани не зазнають дотепер небезпеки з боку таких же асоціацій? – Цнотливість за природою найпокірливіша душевна якість – але зніміть із неї вузду – і вона уподібниться левові, що біснується і рикає.

Мета міркувань священика з Естелли не зрозуміла. – Пішли по хибному сліду. – Світ загнуздав свого осла з хвоста. І коли крайнощі педантичності й початки похоті зберуться на найближчому засіданні провінційного капітулу, вони, мабуть, і це оголосять непристойністю.

Розділ ІІ

Коли прийшов лист із сумною звісткою про смерть мого брата Боббі, батько

1 ... 85 86 87 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"