Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова 📚 - Українською

Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

165
0
19.05.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої" автора Наталка Шевцова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 123
Перейти на сторінку:

– Йому загрожує плаха… – прошепотів Ніколас. – Якщо він… – він не домовив. Скривився, як від зубного болю і похитав головою. – І, якщо я… – він знову не домовив. Тяжко зітхнув. – Ви могли б відправити якусь зі своїх сестер на плаху?

Вівіан не сумнівалася жодної секунди.

– Ні, – заперечливо закрутила вона головою. – Ніколи! Але… – вона облизнула губи та додала вибачливим тоном, – у нас зовсім інші стосунки…

Тепер вже із розумінням кивнув Ніколас. Знайшов у кого спитати. Старші сестри Вівіан люблять її. І страшні знахідки, які вони сьогодні виявили, належали аж ніяк не сестрам його співрозмовниці, а його братам.

– Так, – зітхнувши кивнув він, відвівши при цьому погляд убік. – У вас із сестрами зовсім інші стосунки, ніж у мене з братами. Так, і в принципі, неправильно порівнювати ваших сестер із моїми братами. Я розумію це, але... – він замовк, не знаходячи гідного виправдання своєму небажанню прийняти правду.

– Ви дивовижний! Я хочу, щоб ви це знали! – ніжно промовила дівчина.

Ніколас усміхнувся.

– А ви добра, якщо усе ще підбираєте слова.

– Добираю слова? Про що ви? – не зрозумівши, перепитала Вівіан.

– Ви чудово знаєте, про що я! – молодик знову не стримався і, в серцях, підвищив голос. – Я винен анітрохи не менше за моїх братів! Я дозволив їм робити усе, що їм заманеться! Усе, що вони зробили, вони робили із моєї мовчазної згоди!

– А ось і ні! – своєю чергою підвищила голос дівчина. – Нічого подібного я не знаю! – Упевнено заявила вона, беручи в колиску своїх долонь обличчя молодого чоловіка:  

– Ніколас, кожен судить по собі. І ви теж судили по собі. Ваше королівство, ваш народ для вас усе! І ви думали, що і для ваших братів їхнє королівство і народ понад усе! Отримай дар не ви, а хтось із ваших братів, вам би навіть на думку не спало – зненавидіти їх за це. Заздрити їм. Вважати себе обділеним. Навпаки, ви б щиро пораділи за кожного з них. І допомагали б їм у міру своїх сил та можливостей. Хіба ж не так?

Чоловік кивнув головою.

– Так, але…

– У вас інша ситуація, – з усмішкою закінчила за нього Вівіан.

Ніколас знову кивнув, схиливши при цьому праворуч голову і поклавши свою праву долоню на долоню дівчини.

– Ви не правий, – переконано промовила Вівіан, дивлячись чоловікові прямо в очі. – Не ситуація інша, а ви – інший! Ви не такий, як ваші брати: у вас немає ні ненависті, ні заздрощів, ні підступності, ні злості. Якщо у цьому ваша вина, то так, тоді ви винні. Але лише в цьому. Хоча, ні, – лукаво посміхнулася вона, – ще ви винні в тому, що ви найдобріший, найблагородніший, найкрасивіший і взагалі най-най чоловік у світі.

Від посмішки дівчини віяло теплом, а у погляді було стільки ніжності та віри в те, що вона каже, що не повірити у її щирість було неможливо.

І, перш ніж Ніколас зрозумів, що робить, його рука вже обвилася навколо талії Вівіан, притягуючи її у свої обійми, а його губи вже зустрілися з її губами. Він припав до її губ, ніби помирав від спраги.

«Нарешті»! Внутрішньо зраділа дівчина та охоче відповіла на поцілунок, даючи зрозуміти тим самим, що зовсім не проти.

Але її не зрозуміли.

Поцілунок перервався так само швидко, як і почався…

– Вибачте, Ваша Високість, – відірвавшись від губ дівчини, вражений тим, що зробив, сівшим голосом ошелешено прорік чоловік. – Я не повинен був…

Не бажаючи слухати, що він там не повинен, Вівіан приклала до губ Ніколаса кінчики пальців.

– Не смійте! – вигукнула вона. – Не псуйте мені такий момент! Я на нього, може, усе життя чекала! А ви зі своїм «вибачте»! Майте совість, Ваша Високосвітлість! А ще краще, раз зганьбили дівчину – одружуйтесь!

Чоловік здивовано заморгав:

– Що-що? – видихнув він прямо у пальчики, що лежали на його губах.

– Що чули! – стояла на своєму Її Високість. – Осоромили дівчину – одружуйтесь! – Оголосила вона. І даючи зрозуміти, що дозволяє говорити, прибрала свої пальчики з губ чоловіка.

– На вас? – спантеличено уточнив чоловік.

Вівіан закотила очі та іронічно посміхнулася краєм рота.

– А ви ще когось зганьбили, крім мене?

– Ні, – замотав головою Ніколас. – Та й вас я…

І знову ніжні пальчики дівчини не дали йому домовитись.

– Це вже мені вирішувати! Зганьбили ви мене чи ні. Як скажу, так і буде! – повідомили його. – Ну, так що, ви одружуєтеся зі мною, чи ні?

І знову пальчики прибрала, даючи зрозуміти, що, мовляв, дозволяю, можете говорити.

Ніколас глянув на принцесу. Вона це серйозно чи жартує? Зрозумій тут. Дивиться ж з глузуванням. Ось точно сміється! Отже, треба підіграти. А то недобре вийде. Адже образиться. А ображати Її Високість йому не хотілося. І аж ніяк не тому, що вона – Високість, а тому, що дорога вона йому безмірно. І, тому що серце від її жартівливої пропозиції одружитися з нею зовсім неабияк радісно застрибало в грудях.

– Ви усе ж таки жартуєте? – уточнив він від гріха подалі.

Цього разу Вівіан не стала ховати іронічну усмішку.

– Ні, не жартую, – чесно повідомила вона. І одразу ж попередила: – Татко, звичайно, не зрадіє. Але, якщо ми спочатку повінчаємося, а потім повідомимо, то… йому нічого не залишиться, як покричати у своє задоволення й заспокоїтися. Він любить мене, тож довго сердитися не буде.

Ніколас кивнув головою.

Звісно ж, ​​любить. А ось його ні. І правильно робить. Якби в нього була донька, він би такому, як він, її нізащо за дружину не віддав би. Скоріше б прибив. От і Малькольм його швидше за усе приб’є.

Може, усе ж таки жартує? Не те щоб Ніколас гніву імператорського боявся… Просто в нього такий багаж… І брати – вбивці… І психіка не факт, що здорова. І ніхто так і не довів, що він не проклятий.

– Він хоче для вас найкращого. І ви гідні найкращого, а я...

З усмішки дівчини зникла іронія, залишилася лише ніжність.

– Ви і є найкращий. Ви найкращий для мене! Я зрозуміла це у ту ж мить, як тільки знову побачила вас. Я зрозуміла, що мої дитячі почуття не зникли, а лише задрімали. Я зрозуміла, що ви, як і раніше, найкрасивіший чоловік, якого я коли-небудь бачила.

1 ... 85 86 87 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"