Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Відродження-2, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Відродження-2" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 97
Перейти на сторінку:
Розділ 25

— Ти помиляєшся, Керіме. У мене немає грошей. Я заплатив за нові документи. Сам знаєш, скільки вони коштують.

— Не бреши! — зло вигукнув бандит. Невдоволений, що я його впізнав. І оскільки ховатися більше сенсу не було, показався в одній з парадних. — Усі знають, що ти шукав для Касперського. І, судячи з того, що ваша блонда мала при собі п'ятсот монет, знайшов! — бандит повільно наближався, тримаючи мене на прицілі автомата. — Чи ти хочеш сказати, що то були всі ваші гроші? І що в тебе більше нічого не лишилося?

— Не повіриш, але саме так. Я працював на поліцмейстера, і він заплатив мені. Ті п'ятсот золотих, які вкрала Олена. Більше грошей у мене немає. Якщо хочеш, то можеш обшукати.

— Ще дозволу питати в тебе… — пирхнув той. — Кинь мені гаманець.

— Сам же сказав, щоб не рухатися...

— Багато балакаєш! Роби, що наказано.

— Добре… — рука опустилася на пояс, легким дотиком активізувавши захист, а потім пірнула в кишеню. — Лови…

Чекаючи, що я кину гаманець, Керим простягнув руки і тільки рота відкрив, побачивши замість нього, націлене в упор дуло пістолета.

— Бах! — невдаха грабіжник схопився за груди, ступнув назад, хитнувся і впав навзнак.

— Бах! — Постріл з гвинтівки пролунав майже одразу з моїм, снайпер чітко виконував команду. Але лише виказав себе, захисне поле куля пробити не могла.

Визначивши місце, з якого стріляли, я кинувся вперед з усіх ніг. Під'їзд… сходи… третій поверх… кутова квартира…

— Бах!

Постріл із СВД майже впритул збиває мене з кроку, але не зупиняє. І я, дивлячись у здивоване обличчя снайпера, віддалено схожого на Керима, всаджую йому в груди одразу дві кулі. Чоловік якийсь час недовірливо дивиться на кров, що струмує з ран, шепоче щось на кшталт «будь ти про…» і валитися ниць мені під ноги.

Машинально торкаюся тіла носком черевика і отримую звістку про отриманий досвід і якісь гроші. Ще одна перемога… І ще два трупи. Яких могло б і не бути, якби не чужа жадібність.

— Лео, а я гроші знайшла… — зустріла мене внизу Сашка. — Той самий гаманець, що ми тоді з Оленкою шукали на пустирі. Дивись…

Дівчина простягла мені замшевий мішечок.

«Ви виконали приховане завдання: «Кожному по заслугах». Нагорода 500 золотих кредитів» — сумлінно сповістила система.

— Кругообіг грошей у природі… — мудро морщачи лоба, промовив я, ховаючи несподівану знахідку.

Сашка покліпала віями, зітхнула і додала:

— Отже ж дурепа. Шкода її… Хоч і шльондра, але все одно дівчина хороша. Щира…

Ну, так… Начебто кожен про своє, але в цілому, все вірно.

— Це був її вибір, Горобчику… Пішли… До притулку ще дибати і дибати…

 

А години через дві, вже входячи на територію рідного району, ми побачили у барикаду.

На перший погляд, якщо не придивлятися, начебто звичайний завал, яких не злічити. Практично поряд з кожною висоткою нагромадження уламків зі стін, що обвалилися, та плит перекриття. Але там вони абияк валяються, а над цим завалом хтось старанно попрацював. Де не вистачало — натягли гнутої арматури та цегли. Підсипали. А в одному місці влаштували вузький прохід, зараз перегороджений збитими у «їжаки» обрізками крокв. Достатньо масивний, щоб не впасти від копняка, але в той же час — можна було легко та швидко відсунути вбік.

Поруч із «їжаком», з внутрішнього боку барикади, сидів худорлявий, молодий хлопець у камуфляжі і курив. Звичайний АК стояв поруч із ногою, прихилений до бетонного блоку. Помітивши чужинців, хлопець відкинув недопалок, підняв автомат і направив у наш бік.

— Стояти! Хто такі? — закричав здалеку ламким фальцетом.

— Так і перекрикуватимемося? Чи ми ближче підійдемо?

— Стійте на місці, бо я стрілятиму!

— Ну-ну, не нервуйся. Поклич старшого… — промовив я миролюбно, продовжуючи повільно наближатися до барикади.

— Ні кроку далі! — хлопець нервово смикнув затвор, досилаючи патрон.

— Слухай, друже, — я хоч і був під захистом силового поля, але зупинився, щоб не нервувати молодого бійця. — У тебе, напевно, є інструкції, як діяти на той випадок, коли прийде хтось невідомий, але без ворожих намірів. Кого ти маєш викликати, якщо сам не можеш вирішити: пропускати чи ні?

— Старшого зміни.

— Ну, а я що сказав? Клич.

— Сам знаю. Не треба мені вказувати.

Хлопець дістав із нагрудної кишені свисток і кілька разів у нього дунув.

— А ви не наближайтесь, — промовив так само пильно.

— Що там у тебе, Дмитре? Чого свистиш? — показався на балконі сусіднього будинку ще один боєць у камуфляжі.

— Та ось, — повів у наш бік дулом хлопець. — Чужі.

— Бачу... Хто такі?

— От же ж любите ви кричати, Сергію… А ближче підійти влом? Боїшся ноги стоптати? — засміявся я. — Розлінилися тут без мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 85 86 87 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відродження-2, Кулик Степан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відродження-2, Кулик Степан"