Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 130
Перейти на сторінку:
думки в людині. Глянувши на бібліотеку і озвавшись похвально про книги взагалі, зауважив, що вони рятують від неробства людину. Проронив слів небагато, але значущих. У вчинках же своїх показав він себе так само тактовним. Вчасно з’являвся, вчасно виходив; не утрудняв господаря розпитами в години неговіркості його; із задоволенням грав з ним у шахмати, із задоволенням мовчав. Тимчасом як один пускав кучерявими хмарами дим із люльки, другий, не курячи люльки, придумував, одначе, відповідне до того заняття: виймав, приміром, з кишені срібну з черню табакерку і, вклавши її між двох пальців лівої руки, обертав її швидко пальцем правої, на зразок того, як земна сфера обертається навколо своєї осі, або ж так собі тарабанив по ній пальцем, з присвистом. Словом — не заважав господареві. «Я вперше бачу людину, з якою можна жити, — говорив сам собі Тентетников, — взагалі цього вміння у нас мало. Серед нас є досить людей і розумних, і освічених, і добрих, але людей постійно рівного характеру, людей, з якими можна було б прожити вік і не посваритися, — я не знаю, чи багато у нас можна знайти таких людей. Це перша людина, яку я бачу». Такої був думки Тентетников про свого гостя.

Чичиков, зі свого боку, був дуже радий, що оселився на час у такого мирного й тихого господаря. Циганське життя йому набридло. Відпочити, хоч місяць, у прекрасному селі, серед полів і в самому початку весни, корисно було навіть і в гемороїдальному відношенні.

Важко було знайти кращий куточок для спочинку. Весна, довго затримувана холодами, раптом почалася в усій красі своїй, і життя заграло всюди. Вже голубіли проліски, і по свіжому ізумруду першої зелені жовтіла кульбаба, лілово-рожевий анемон схиляв ніжну голівку. Рої мошкари і купи комах з’явилися на болотах; за ними навздогін бігав уже водяний павук; а за ними всяка птиця в сухий очерет злетілася звідусіль. І все збиралося ближче дивитися одне на одного. Раптом населилася земля, прокинулись ліси, луги. На селі почали водити танок. Гулянню був простір. Що вже яскравості в зелені! що вже свіжості в повітрі! що вже пташиного крику в садах! Рай, радість і веселощі всього! Село звучало й співало, наче на весіллі.

Чичиков ходив багато. Прогулянкам і гулянням був простір повсюди. То спрямовував прогулянку свою по рівній вершині височин, понад широкими долинами внизу, по яких всюди лишалися ще великі озера від повені, і островами темніли ще безлисті ліси; або ж заходив у гущавини, в лісові байраки, де товпилися густо дерева, обтяжені пташиними гніздами, вмістищами галасливого гайвороння, що перехресним літанням затемняло небо. По просохлій землі можна було пройтися до пристані, звідки з горохом, ячменем і пшеницею відчалювали перші судна, тимчасом як вода з оглушливим шумом мчала, щоб упасти на колесо млина, який починав працювати. Ходив [він] дивитись на перші весняні роботи, спостерігати, як свіжа рілля чорною смугою проходила по зелені, і сіяч, постукуючи рукою по ситу, яке висіло у нього на грудях, жменею розкидав насіння рівно, ні зернятка не передавши на той або другий бік.

Чичиков скрізь побував. Наговорився й погомонів і з прикажчиком, і з мужиком, і з мельником. Дізнався все, про все, і що, і як, і як господарство йде, і по скільки хліба продається, і скільки беруть навесні і восени мірчука за помол, і як звати кожного мужика, і хто кому рідня, і де купив корову, і чим годує свиню. Словом — усе. Дізнався й про те, скільки померло мужиків. Виявилось небагато. Як розумний чоловік, помітив він зразу, що незавидно йде господарство в Андрія Івановича. Скрізь занедбаність, недбальство, крадіж, немало і пияцтва. І думав собі: «Яка ж, одначе, скотина Тентетников! Такий маєток і так занедбати! Можна б мати п’ятдесят тисяч річного прибутку!»

Не раз, посеред таких прогулянок, спадало йому на думку стати колись самому, — тобто, розуміється, не тепер, а після, коли зробить головне діло і матиме кошти в руках, — стати самому мирним власником такого маєтку. Тут, розуміється, враз ввижалась йому навіть і молода, свіжа, білолиця молодичка, з купецького або іншого багатого роду, яка навіть знала б і музику. Уявляв він і молоде покоління, покликане увічнити фамілію Чичикових: пустун-хлопчик і красуня-дочка або навіть два хлопчики, дві і навіть три дівчинки, щоб було всім відомо, що він справді жив і існував, а не те, що пройшов якоюсь тінню або привидом по землі, — щоб не було соромно і перед вітчизною. Тоді йому починало здаватися навіть і те, що непогано б і до чину якусь добавку: статський радник, приміром, чин поважний і шановний… Мало чого не спадає на думку, під час прогулянок, що так часто заносить людину геть далі від нудної теперішньої хвилини, торсає, дражнить, ворушить уяву і буває їй приємне навіть тоді, коли певна вона сама, що це ніколи не здійсниться!

Людям Павла Івановича село теж сподобалось. Вони так само, як і він, призвичаїлися до нього. Петрушка зійшовся незабаром з буфетником Григорієм, хоча спочатку вони обидва величались і надимались один перед одним нестерпно. Петрушка пустив Григорію туману в вічі своєю бувалістю по різних місцях; а Григорій осадив його зразу Петербургом, де Петрушка не був. Останній хотів було піднестись і виїхати на дальності відстаней тих місць, де він бував, але Григорій назвав йому таке місце, якого на жодній карті не можна було відшукати, і налічив понад тридцять тисяч верст, так що служитель Павла Івановича зовсім осовів, роззявив рота і був знятий на глум тут же усією двірнею. Справа, одначе ж, між ними кінчилася найтіснішою дружбою. Край села Лисий Пимен, дядько всіх селян, держав шинок, якому ім’я було «Акулька». В цьому закладі бачили їх в усяку пору дня. Там стали вони свої друзі, або, як називають в народі: шинкові завсідники.

У Селіфана була іншого роду принада. На селі щовечора співали пісень, заплітали й розплітали весняні танки. Породисті стрункі дівчата, яких уже важко тепер знайти у великих селах, змушували його по кілька годин стояти ґавою. Важко було сказати, котра гарніша: всі білогруді, білошиї, у всіх очі ріпою, у всіх очі з поволокою, хода павою і коса до пояса. Коли, взявшися обома руками за білі руки, поволі виступав він з ними в танку або ж ішов на них стіною в ряді інших парубків, і, йдучи, так само стіною, назустріч їм, голосно виспівували, усміхаючись, горлаті дівки: «Бояри, покажіть жениха!»

1 ... 85 86 87 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 5. Мертві душі, Микола Васильович Гоголь"