Читати книгу - "Людолови. Том 2"

Сорок вродливих аджем-огланів, юрби невільників і невільниць, білих та чорних євнухів супроводили свою господиню. І коли балдахін заблищав на палубі «Буцентавруса», галери підняли якорі і під грім нового салюту рушили до Стамбула.

В новому сералі вже чекали майбутню царицю.

Одалики й служниці, наглядачки і танцюристки, євнухи, негри, карли і астрологи — всі вийшли назустріч, осипаючи путь Гюль-Хуррем запашними трояндами з Казанлика[217]. Найповажніші жінки Стамбула ввели її до Зали Співрозмовників, де незабаром з'явилися великий візир Алі-Баша з капудан-башею і муфті з кизляр-агою. Муфті голосно прочитав нареченій, захованій за грезетовими запонами, шлюбний контракт, де падишах призначав їй у посаг п'ятдесят тисяч золотих дукатів і щорічне утримання у тридцять тисяч дукатів, кілька сотень рабинь і рабів і дарував їй неосяжний башмаклик у родючій долині Bapдapa.

Після недовгого чубте[218] євнухи піднесли муфті Есааду шубу з білого горностаю, вельможам — соболеві шуби, а агам — по розкішному шовковому каптану.

Відпочивши і випивши кави, похід рушив до збудованого для Насті кіоска серед серальських садів, бо цариця Стамбула має право на окреме житло, на окремих рабів і свій почет.

Тепер похід став ще пишніший, бо в ньому брали участь перші вельможі держави, загони булюків[219], спагі тa яничари, але за сто кроків від Настиного кіоска чоловіки зупинилися, і самі лише жінки рушили далі з нареченою.

На порозі стояв падишах, чекаючи на свою Гюль-Хуррем. Загорнута з голови до ніг у прозорі серпанки ясно-рожевого кольору, стояла вона перед своїм нареченим, а барвистий почет жінок з відкритими обличчями оточував її, бо лише падишах має право бачити жінок своєї країни без фередже та яхмака[220]. Султан привітав Гюль-Хуррем, дав їй руку і урочисто ввів до гердека[221], перетвореного майстерними драпуваннями і килимами на строкате шатро — на спогад про кочовища минулих століть.

Посередині гердека височіло розкішне аскі — трон нареченої, під мережчатим балдахіном з рожевих перлин, прив'язаним до стелі і оздобленим золотими зірками і живими квітами. Наче в казкову альтанку, ввів до неї султaн свою Гюль-Хуррем і посадив для поклоніння і вітань, а сам повернувся до селямлику, де розпочався весільний бенкет.

Весь день приймала Гюль-Хуррем привітання. Що дві години їй дозволялося зійти з аскі, розім'ятися, випити щербету, поласувати в суміжних залах печивом і помилуватися танками грецьких рабинь.

Сонце повільно схилялося зо заходу. Бузковою тінню наливалися долини. Наближався вечір, а по-святковому оздоблений Стамбул не замовкав. Гриміла музика. Строкатим походом йшли цехи і дервіші, військові загони та чужоземні посли.

Кожен цех ніс свої прапори, кожен намагався показати найвибагливішу емблему свого ремесла. Шевці везли велетенську папучу з гаптованого сап'яну з човен завбільшки, а в папучі сиділо дванадцятеро негрів — подарунок султанові.

Прядильники бавовни несли ватяні машкари і опудала левів, морських риб та потвор. Сідлярі тягли площадку, декілька майстрів шили сідла. Пиріжечники та продавці шербетів смажили і варили у відкритому фургоні і кидали у юрбу гарячі пиріжки. Сотня зброярів одягли старовинні золочені панцири та кольчуги. Палітурники та папірники йшли під паперовими прапорами, і сто п'ятдесят підмайстрів їх цеху шикувалися у чудернацькому одязі з картону і в чалмах кольорового паперу, а майстри тягли за ними двоповерховий фургон, де на першому поверсі виробляли папір, а на другому троє юнаків з ватяними борода ми і вусами читали вже написані і оправлені корани.

Але дзеркальники та малярі по фарфору перевершили усіх: вони одягли сто п'ятдесят юнаків у шовкові вбрання, обшиті шматочками дзеркал, що блищали на сонці вогняними зайчиками, а малярі по фарфору везли розмальований арабесками фарфоровий басейн для водограю з кришталевими цівками і підвісками, так що здалеку здавалося, ніби б'є з нього, виграваючи на сонці, прозора кришталева вода.

За цехами йшли дервіші шести орденів, наче ватаги мандрівних штукарів та акробатів. Одні з них крутилися дзигами, пронизливо вигукуючи «Аллах!» або «Гу! Гу!». Інші застромлювали собі в рот розжарені до червоного залізні дроти, ковтали ножі і уламки скла і протикали руки і ноги голками, шпильками та кинджалами. Один дервіш ліг горілиць на помості і наказав покласти собі на груди камінь, який ледве витягли вісім вантажників. Другий танцював і перестрибував через застромлені у землю кинджали. Жінки злякано охали, але коли вони помітили дервіша в барилі отрутних гадин, що сичали і визирали з барила, ладні вилізти на землю, вони кинулися врозтіч з зойками жаху.

На майданах з ранку до вечора йшли вистави: штукарі і муштрувальники зміняли один одного; акробати бігали по канатах і дротах над юрбою, вигиналися на трапеціях, борці боролися, танцюристи танцювали, а грецькі актори показували пишні пантоміми з Іліади та Одиссеї. В юрбі сновигали продавці з бурдюка ми бузи і дешевих шербетів, баклави та рахат-лукуму, і ніхто не помітив, як почало сутеніти.

— Не розходьтеся! Не розходьтеся! — вигукували султанські покликачі.

Міська сторожа почала запалювати олійні лампи на щоглах, а по всіх мінаретах та вежах, по міських мурах та палацах, мечетях та медресе — спалахнули тисячі тисяч олійних каганчиків.

І тоді на всі майдани Стамбула, переповнені цікавою і галасливою юрбою, наче у свято байрама, винесли казани вареного рижу, хліб і смажених волів, начинених рижем і сливами.

Але не встигла сторожа поставити страви на столи, як голодна біднота накинулася на їжу. З боєм допалася вона до страв, штовхалася, відбирала силоміць кращий кусень. Незабаром площа вкрилася об'їденими кістками, покидьками, уламками розбитих казанів і розсипаним рижем.

— Го-го-го-го! — хапалися за боки аги[222] великого візира. — Це цікавіше від єврейської комедії та грецької пантоміми.

— Зараз буде ще цікавіше, — підкрутив вуса ага нічної варти Стамбула. — Шкода, що падишах не побачить цікавого видовища.

І щось пошепки наказав чаушеві[223].

Люди оскаженіло билися за рештки. їжі, намагалися хоч один раз в житті наїстися досхочу, бо усе, що давала їм праця і кам'яниста земля, відбирали мудири[224] і баші за податки.

— Цариця небесна!.. Що робиться! Що робиться на білому світі! — шепотіла грекиня-купчиха.

І раптом охнула і зблідла від жаху.

Ага нічної стамбульської варти виконав свою обіцянку. Він випустив на голодних людей таких же голодних ведмедів, вовків, лисиць та диких собак, прив'язавши їм до хвостів петарди і запалені смолоскипи. Паніка охопила юрбу. Збиваючи зустрічних з ніг, кинулися люди врозтіч, а хижаки,