Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Саме в цей час іль Макія подав свою книжку у двір Лоренцо. Він не дочекався якоїсь подяки, оцінки, критики чи навіть простого підтвердження про одержання, не було також знайдено жодної копії книжки і між особистими речами Лоренцо після його смерти. Щоправда, потім ходили чутки про те, як Лоренцо зневажливо сміявся, коли йому подали книжку, а тоді навідмах жбурнув її подалі від себе.

— Невдаха хоче повчати, як принцові досягти успіху, — сказав він з уїдливим сарказмом. — Мабуть, мені негайно треба вивчити цю книжку напам'ять.

А тоді, коли регіт його придворних стих, він сказав ще кілька слів, чим викликав другу хвилю реготу:

— Можемо бути впевнені лишень в одному. Якщо ім'я цього Ніколо Мандрагори коли-небудь згадають, то згадають як комедіанта, а не як мислителя.

Чутки дійшли і до Аґо Веспуччі, але він був надто добрим, аби повторити почуте перед своїм другом. Тому Ніколо сподівався на відповідь упродовж багатьох місяців. Коли стало зрозумілим, що не буде жодної відповіді, іль Макія ще більше занепав духом. А щодо невеличкої книжки, то він її відклав набік, і за його життя вона так і не вийшла у світ.

Навесні 1519 року Лоренцо зробив свій хід. Він відрядив Арґалію переслідувати французів у Ломбардії, де флорентійський турок в різних частинах провінції Берґано вступав у битви з військом Франциска І. За відсутности Арґалії Лоренцо влаштував величний лицарський поєдинок на П'яцца ді Санта Кроче, що вже надто нагадував лицарський поєдинок на честь. Симонетти Веспуччі, на якому стяг турніру ніс Джуліано де'Медичі старший, вихваляючи її красу словами la sans pareille. Кара Кьоз запросили зайняти почесне місце у королівській ложі під голубим балдахіном, прикрашеним золотими ліліями, а Лоренцо під'їхав до неї і розгорнув новий стяг, і на ньому тепер уже був виконаний дель Сарто її портрет; але слова залишилися тими ж: La sans pareille.

— Я присвячую цей турнір королеві краси нашого міста Анжеліці Флорентійській та Китайській, — проголосив Лоренцо.

Однак Кара Кьоз залишилася незворушною і не схотіла кинути йому шарф або ж хусточку на знак своєї прихильности, тож раптовий багрянець герцоґових щік видав його гнів від приниження. В турнірі брало участь шістнадцять учасників, воїни, які залишилися для охорони міста, і було два palio, один виготовлений із золотої парчі, а інший із срібної. Герцог не записався до списку учасників, але зайняв місце поруч Кара Кьоз і не розмовляв з нею аж до вручення призів.

Після змагань розпочався бенкет в Палаццо Медичі, на якому були такі напої як zuppa pavese, і такі наїдки як павичі, а також фазани з Кіавенни, куріпки з Тоскани й устриці з Венеції. Були також спагеті, приготовлені на арабський манір з великою кількістю цукру і цинамону, а от страви зі свинини, наприклад fagioli, не бралися до уваги з огляду на чутливість почесної гості. Було на столах також айвове повидло з Реджіо, марципани зі Сьєни і смачний флорентійський caci marzolini, березневий сир. Великі купи помідорів також доречно прикрашали столи. Після споживання наїдків та напоїв говорили поети та інтелектуали на тему кохання, як це бувало на святі Аґатона, про що пише Платон у Симпозіумі. Лоренцо завершив цю частину святкування, процитувавши вибрані рядки саме із Симпозіуму.

— Кохання змусить чоловіків захотіти померти за своїх коханих — лишень кохання, — декламував він, — як чоловіків, так і жінок. Алкестида, донька Пелія, — це пам'ятник всій Елладі; бо вона пожертвувала своїм життям заради свого чоловіка.

Коли шумко сів, Кара Кьоз запитала його:

— Навіщо говорити про смерть посеред величного життя?

Лоренцо вразив її, заговоривши найгрубішою мовою. Він любив випити, і всі знали, що від того не ставав розумнішим.

— Шановна пані, смерть перебуває не настільки далеко, як ви собі уявляєте, — промовив він. — Ніхто не знає, що на вас чекатиме вже завтра.

Вона завмерла і мовчала, розуміючи, що її доля говоритиме зараз устами неотесаного юного господаря.

— Перш ніж квітка помирає, — сказав він, — вона перестає пахтіти. І ваш аромат, шановна пані, також потрохи вивітрюється, хіба не так? — це не було запитанням. — Щось немає вже розмов про божественну музику, почуту біля вас, чи про славні зцілення або ж дивовижні запліднення безплідних лон. Навіть наші найлегковірніші громадяни, навіть ті, що недоїдають і споживають приправлений травами хліб, аби спричинити видіння і забути про голод, навіть жебраки, що їдять гнилятину й отруйні рослини так часто, що бачать демонів кожної ночі, чомусь більше не говорять про вашу чудодійну силу. Куди поділися ваші чари, шановна пані, куди поділися ваші п'янкі парфуми, від яких божеволіли чоловіки? Отже, чари навіть найпрекраснішої жінки можуть вивітрюватися — як би то сказати? — з віком.

На ту пору Кара Кьоз виповнилося двадцять вісім років, але її очі видавали виснаження та натягнуті стосунками в особистому житті, що Лоренцо зауважив правильно і брутально.

— Навіть удома, — шепотів він театрально, — все може зійти нанівець, еге ж. Шість років живете разом з чоловіком у Флоренції і ще кілька жили до того, і у вас немає дітей. Людей непокоїть ваша безплідність. Цілителю, зціліть себе.