Читати книгу - "Флорентійська чарівниця"

Кара Кьоз почала підводитися. Рука Лоренцо II важко опустилася на її передпліччя, притиснувши її до поручня крісла.

— Як довго ваш захисник захищатиме вас, якщо ви не народите йому сина? — запитав він. — Тобто, якщо навіть він і повернеться з війни.

У цю мить вона збагнула, що він замишляв щось лихе; якась людина чи група людей під орудою Арґалії погодилася зрадити свого ватажка в обмін на обіцяне підвищення по службі, і це може бути підступний ніж у спину або ж публічна страта. Дуже часто зрада вартує іншої зради.

— Ти не зумієш його вбити, допоки біля нього люди, — сказала вона ледь чутно, і тоді перед її очами постало, ніби якесь пророцтво, обличчя Костянтина Серба.

— Що ви пообіцяли йому, — запитала вона, — коли він по стількох роках дружби погодився на таку страшну річ?

Лоренцо схилився до неї, аби прошепотіти їй на вухо:

— Усе, чого він захотів, — відповів він жорстоко.

Отже, вона стала хабаром, а Костянтину, який так ніжно оберігав її впродовж багатьох років, захотілося ще більшої близькости, і ось що з цього вийшло. Вона Арґалієва загибель.

— Він цього не вчинить, — промовила вона.

Лоренцо ще міцніше стис її руку.

— Навіть якщо він так і вчинить, принцесо, — сказав він, — то не одержить винагороди.

Вона зрозуміла про що йде мова. Ось яка її доля.

— Уявімо собі, що військо повернеться додому, несучи свого мертвого воєначальника на щиті, — шепотів чоловік біля неї. — Аякже, жахлива трагедія, але його поховають між міськими героями, і буде оголошено щонайменше місяць жалоби. До часу його повернення ми перемістимо вас і вашу дівчину, а також всі ваші пожитки з Віа Порта Росса на Віа Ларґа. Потім ви приходите до мене як моя гостя, шукаючи відради у час великого смутку. Уявіть, що зроблю я з негідником, який убив захисника Флоренції, вашого коханого і мого товариша. Можете мені описати ті тортури, які б ви хотіли застосувати до нього, і я вам Гарантую, що той негідник житиме, допоки всі вони не будуть випробувані на ньому.

Заграла музика. Почалися танці. Їй довелося танцювати pavana з убивцею всіх її сподівань.

— Мені необхідно подумати, — промовила вона, а він легко вклонився.

— Авжеж, — промовив він, — але думайте швидко, а поки ви думатимете, вас уже сьогодні помістять у моїх приватних покоях, аби ви добре знали, про що вам слід думати.

Вона зупинилася і подивилися йому просто у вічі.

— Шановна пані, будь ласка, — дорікнув він їй, простягаючи руки, аж поки вона не почала знову робити кроки. — Ви — принцеса королівської крови з дому Тамерлана та Чингісхана. Ви ж бо знаєте, як влаштовано світ.

Вона повернулася додому з Дзеркалом, давши зрозуміти, що направду знає, як влаштовано світ.

— Анжеліко, що має статися, те станеться, — промовила вона.

— А наразі, Анжеліко, приготуймося до смерти, — відповіла Дзеркало.

Ця фраза була кодовою, про яку вона та принцеса домовилися задовго до цього дня, і вона означала, що настав час діяти, необхідно скинути одне життя і знайти інше, час вдатися до плану втечі й зникнути. Час почати втілювати задум, і тому дівчині-Дзеркалу в довгій накидці-бурці треба випурхнути із торгового виходу, коли засне все місто, і йти вниз вузьким провулком повз Палаццо Коккі дель Неро, непомітно дістатися Оґніссанті й дійти аж до дверей Аґо Веспуччі. Але, на її подив, Кара Кьоз захитала головою.

— Ми нікуди не підемо, — промовила вона, — аж поки мій чоловік не повернеться додому живий.

Життя і смерть були їй не підвладні, і тепер вона сподівалася на силу, на яку раніше ніколи не покладала надій, і то була сила кохання.

Наступного дня ріка пересохла. Місто повнилося чутками, що буцімто Лоренцо де'Медичі смертельно хворий, і хоч ніхто не казав цього вголос, але всі знали, що він хворий на жахливу morbo gallico, себто сифіліс. Брак води в Арно вважався поганим знаком. За Лоренцо лікарі доглядали цілодобово, але стільки флорентійців повмирало від цієї недуги за двадцять три роки з часу її появи у місті, що мало хто з городян сподівався на одужання герцога. Як уже повелося, половина міста винила в цьому французьких вояків, а половина — моряків Христофора Колумба, що привезли недугу зі своїх морських подорожей, але Кара Кьоз такі балачки не турбували.

— Це сталося навіть раніше, ніж я думала, — промовила вона до Дзеркала. — Це було тільки справою часу, що підозра впаде на мене.

Багато кому таке зауваження видалося б дивним, адже Кара Кьоз не страждала на сифіліс, і це міг довести медичний огляд, до того ж вона не контактувала ні з ким із сифілітиків. Однак ніхто і не схилявся до думки, що Лоренцо II хтось заразив сифілісом, що робило раптовий прояв сифілісу у найпотворнішій формі ще незрозумілішим. Отже, це був дуже підозрілий випадок, а