Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вересові меди 📚 - Українською

Читати книгу - "Вересові меди"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вересові меди" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 95
Перейти на сторінку:
нас тут. А все ж…

У Сургуті чоловіка, з яким домовлявся Арсен, не застали – будинок із забитими віконницями засвідчував, що й не живе він уже тут. Але могила Олесі на околиці міста підправлена, навіть бляшаний дашок над дерев’яним хрестом та металева оградка недавно пофарбовані небесно-блакитною фарбою.

– От і зустрілися, сестричко!

Дана поклала на могилу пучок засушених квітів, висипала з вузлика землю.

– Подарунки тобі з Волині.

Арсен упав на коліна, заплакав.

– Прости мене, Олесю!

Дана ніколи не бачила його таким – з опущеними плечима, похиленою головою. Обняла його, погладила по руці.

– Не треба! Думаєш, їй легко було б бачити твої сльози?

– Якби ти знала, Дано, як я себе картаю за той перехід через кордон, як я все життя караюся… Все життя… Кожного дня. Навіть на фронті не міг забути. Ночами не сплю, згадую, як ми перепливали Збруч, як ховалися в тумані, як ступили на той беріг, де сподівалися побачити справжню Україну… Чому я її не відмовив? Хто напустив на нас того туману? Чого я повірив у нього? Як би гарно ми могли жити з Олесею! Якими б щасливими могли бути! Коли б… Господи! Полетіли, як дурні метелики на вогонь. Вона згоріла, а я зостався з обпаленою душею.

– Не муч себе, Арсене. Ми всі жили, як уміли. І робили, що могли.

Вернулися до сусідів того чоловіка, з яким домовлявся Арсен. Може, вони знають, кому він передоручив догляд за могилою Олесі. Виявилося, знають: внукові своєму, Олегові, – він живе неподалік, на сусідній вулиці. Славний хлопець, недавно одружився, разом з жінкою на консервному заводі працюють. Вона у відділі кадрів, а він чи то майстром, чи заступником начальника цеху. Гарна пара, привітна. Зараз вони, певно, на роботі. Але до заводу постійно автобус курсує – всього п’ять зупинок.

Вирішили не чекати вечора, поїхали на завод. Олег зрадів, наче рідню побачив. Відпросився з роботи – люди за тисячі кілометрів добиралися, треба зустріти як належить. Вдома запросив до столу, а коли почув, що збираються переночувати у готелі, аж образився: хіба у нього в будинку місця немає чи, може, ліжко гірше, як у готелі?

Ввечері приїхала Олегова дружина Валя. Вона співає в заводському ансамблі. Минулого року навіть брали участь в огляді-конкурсі в Ханти-Мансійську. Першого місця не зайняли, але гарно виступили. А перше місце дісталося колективу з Перегрьобного. У ньому одна українка співає, немолода вже, десь під сімдесят, але голос просто неймовірний. Казали, що вона із засланих, нібито до заслання актрисою в справжньому театрі працювала. І вона, і чоловік її.

Данине серце раптом зупинилося, а тоді затріпотіло.

– Як її звати? – запитала.

– Здається, Антоніна. Чи Ніна?

– А прізвище?

Прізвища Валя не запам’ятала – якесь воно незвичне. Але у неї є фотографія – вони на фестивалі сфоткалися гуртом на пам’ять.

Дана глянула і вхопилася за серце, що, здається, вже ладне було вискочити з грудей.

– Як туди їхати?

– Куди? У Ханти-Мансійськ? – здивувалася Валя.

– Ні. У це село чи селище.

– Вранці йде автобус до Октябрьського – це районний центр, він набагато північніше Сургута. А звідти вже недалеко до Перегрьобного.

Дані здавалося, що вона не дочекається ранку.

10

Перших три роки у передмісті Києва, куди Арсен допоміг їм переселитися, а по суті, втекти і заховатися від переслідувань, Дана жила надією. Сподівалася, що розшукає у столиці Певних, що вони допоможуть їй влаштуватися у театр, стати актрисою. Якою б щасливою вона була, якби знову потрапила на сцену!

Перший рік, коли ще дуже боялася за Юрка і намагалася не привертати уваги до себе і своєї сім’ї, ходила містом і розглядала афіші. Куди б не йшла, куди б не їхала, шукала їх очима, вдивлялася у написи та фотографії. Міркувала: якщо Ніна працює на сцені, то її ім’я обов’язково має десь «засвітитися». Обов’язково! Не може ж така актриса залишитися непоміченою. Але на жодній з афіш – ані словечка, ані натяку на Ніну.

Дана згадала, що брат Миколи Певного був (а може, і зараз ще є) актором театру. Ніна розповідала, що у нього дуже гарний голос, завдяки якому він і потрапив на сцену, хоч мав зовсім іншу освіту. Намагалася згадати, в якому саме театрі працював Олександр, але не могла. Тож вирішила обійти всі – десь таки мусить натрапити на його слід. Це єдина ниточка, яка може привести її до Ніни та Миколи.

Здається, нарешті натрапила. Адміністратор, у якого вона запитала, чи не працює у них хтось із Певних, раптом пожвавішав, зацікавлено подивився на неї:

– То кажете, шукаєте Певних? І що, справді були знайомі з ними? З ким саме?

– Я працювала в театрі Миколи Певного.

– Ах, навіть так! У театрі Миколи Певного! І ким же, якщо не секрет?

– Ну який же тут секрет! Грала в оркестрі – мене тато ще в дитинстві навчив грати на сопілці, а потім, уже в театрі, навіть на фісгармонії пробувала. А також співала, мала кілька ролей у виставах. Не головних, щоправда, але якби довше попрацювала…

– У вас театральна освіта чи музична?

Ні, я не вчилася спеціально.

1 ... 85 86 87 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вересові меди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вересові меди"