Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

В палаті стало тісно нам трьом. Ніби й місця достатньо, а навіть рухатись незручно, страшно.

Я здивовано поглянула на Кірая, мабуть, хотіла пояснень, але варто було побачити його вираз обличчя і бажання якось привертати до себе зайву увагу відпало миттю.

Чому так розізлився? Що вже знову не так?!

Він взагалі був сьогодні дивний: стомлений, злий, знервований. Не потрібно бути менталом, щоб зрозуміти це. Достатньо одного погляду, одного слова.

І це мене лякало. Татуювання на шиї Кіра ожили, розповзались по шкірі, почали малювати новий якийсь малюнок. Я навіть затамувала подих, спостерігаючи за тонкими лініями.

– Як у вас тут цікаво, – пролунав в повислій тиші мелодійний жіночий голос. – Кірай, тобі варто прогулятись?

І мій… командир ніби прийшов до тями, перевів погляд з Сенера на сестру, потім на мене. Зараз я точно бачила ці вертикальні зіниці, немов у змія.

«Або дракона!» – тут же відмітив внутрішній голос. І щось майнуло на краю свідомості, ніби спогад, чи сон – дракон схиляється наді мною. Чорний, с чорними, мов онікси, очима та золотою зіницею.

Наснилось? На мить я навіть засумнівалась, що це був сон, настільки реалістичною була картинка перед очима.

Але одразу ж мотнула головою. Дурня. Певно через те, що говорив Сен.

– Я в нормі, – проговорив Кір, склавши руки на грудях.

– Здається, мені вже час іти, – здогадався, що йому тут не раді Сен, піднімаючись зі стільця. – Одужуй, Світлячок. Чекаємо тебе у відділку здоровою та такою ж діяльною.

Я стримано усміхнулась йому, чомусь відчуваючи себе якось незручно. І перед Сенером, і перед Нілай, і навіть перед Кіраєм, котрий поводився насправді дуже дивно. З чого ця злість?

– Тобі все ж варто пройтись трохи. Та навіть було б на краще відпочити. Ти ніч очей не стулив, – докірливо похитавши головою, роздавала поради Нілай, наблизившись до мого ліжка.

А от вона виглядала напрочуд свіжою, здоровою та повною сил. Навіть рум’янець на щоках з’явився.

По тілу пробіг холодок, потім тепло, потім ще раз холодок. Закляття. Перевіряла мій стан. І здивування на її обличчі треба було просто бачити. Ще б пак. За інших умов та лікування, я мала би кілька днів одужувати. А тут… пояснити моє чудесне зцілення буде доволі важко.

А вона мала би вже зрозуміти, що щось тут не так. Нілай, вочевидь, вже повністю одужала та в повній мірі могла застосовувати магію. І треба було щось робити…

Вагітність.

– Облиш, – суворо промовила, вирівнявшись та для переконливості поклавши руку на її долоню. – Зі мною все дуже добре. Хоч зараз на завдання біжи. А тобі не варто розкидатись енергією, це шкідливо для дитини.

Усміхнулась, але моїх веселощів ніхто не підтримав. Більш того, Нілай так поглянула на Кіра, буцімто хвилювалась більше за нього, ніж за мене та власну дитину. Що такого я не знаю? Може варто було би і собі похвилюватись? Сказали б хоч за що!

– Ти хоч розумієш, що ледь не померла? – процідив він крізь зуби. Його голос здавася мені іншим, хрипкішим, злішим, грубішим.

Скільки можна взагалі?

– А хтось у мене сьогодні запитає щось більш позитивне? Чи може щось, що стосується справи? Я чудово розумію, що ледь не відправилась до пращурів. Але краще мені від того, що весь час про це нагадують, не стане, – випалила я роздратовано на одному подиху та спустила ноги на підлогу з іншого боку ліжка.

І навіть капці знайти не встигла, як Кірай вже був поряд.

– Лежи, обіцяю, що ми про це поговорим згодом. Коли тобі стане краще, – промовив він стримано та спокійно.

На мене, краще це взагалі забути про таке та не згадувати більше. Але ж підніме питання. І знову намагатиметься мене відправити якнайдалі, аби під ногами не плуталась.

Я важко зітхнула, підняла на нього погляд і навіть трохи пошкодувала, що наша зустріч сьогодні відбулась от так. Мені не настанови та повчання були потрібні. Достатньо було б просто обіймів. На мене, саме так мав би вчинити той, хто ще вчора зізнавався в почуттях.

Але гаразд. Це залишимо на потім.

– Я вже чудово почуваюсь, – все ж знайшла свої капці, взулась та зрештою встала. – Достатньо, аби повернутись до своїх обов’язків.

Ой. А от тепер і слабкість не забарилась. Вставати варто було не так рвучко.

Кірай мовчки переглянувся з Нілай. Та кивнула, підтверджуючи мої слова. Певно, це мало бути щось тільки між ними, але від мого погляду їх перегляданки не сховались. Перевіряв, чи  не брешу? Брешу трошки, в голові ще паморочилось трохи, навіть зайчики кольорові стрибали перед очима. Але вмирати я не збиралась, більш того, мені необхідно було вже щось робити. Інакше мої думки знову і знову повертатимуться до нічних подій, і з часом це мене просто поглине.

– Ти нікуди не підеш, – наказовим тоном звелів Кірай.

– І що робитиму? – зірвалась я, виплескуючи весь накоплений біль, котрий вимагав виходу назовні. – Лежатиму в ліжку і думатиму про те, що дарма просиділа ці роки в академії? Що коли мій наставник помирав – моїх знань вистачило лише на те, щоб потримати його за руку? Це я маю робити по-твоєму?