Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Зламані янголи 📚 - Українською

Читати книгу - "Зламані янголи"

280
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зламані янголи" автора Річард К. Морган. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 129
Перейти на сторінку:
простоїть там ще щонайменше кілька століть, чекаючи, коли хтось повернеться.

— Так, а якщо в нього не буде потрібних кодів, вона зробить з нього суп. Це мене не заспокоює, пані Вардані.

— Ну, може, це й відрізняє марсіян від нас. Трохи цивілізованої витонченості.

— Та довговічніші батареї, — докинув я. — Все це протрималося значно довше, ніж може витримати «Наґіні».

— Як там з радіопрозорістю? — запитав Генд.

Сунь покрутила щось на своїй системі Нухановича. Масивні наплічні елементи обстежувального обладнання зблиснули. В повітрі над тильним боком її долоні з’явилися символи. Вона знизала плечима.

— Не дуже добре. Я ледве ловлю навігаційний маяк «Наґіні», а вона ж просто за стіною. Гадаю, річ у захисній оболонці. Ми на стикувальній станції, та ще й близько до корпусу. Думаю, нам доведеться пройти далі всередину.

Я зауважив, як дехто у групі обмінявся стривоженими поглядами. Депре помітив, що я за всіма стежу, і злегка всміхнувся.

— То хто хоче піти в розвідку? — тихо спитав він.

— Я не думаю, що це така вже добра думка, — промовив Генд.

Я вийшов з несвідомої захисної пози, якої набули ми всі, пройшов між двома насістами й потягнувся до краю отвору, що височів за ними. Коли я підтягнувся, відчув хвилі втоми та легкої нудоти, але я вже був готовий до цього, і нейрохімія їх притлумила.

Далі було порожньо. Навіть пилу не було.

— Можливо, це не така вже й добра думка, — погодився я й зіскочив назад. — Але скільком людям за наступну тисячу років випаде такий шанс? Тобі потрібно десять годин, так, Сунь?

— Щонайбільше.

— І ти вважаєш, що можеш скласти для нас пристойну мапу на цій штуці? — я показав на установку Нухановича.

— Цілком імовірно. Це справді найкраща обстежувальна програма, яку можна купити за гроші, — вона злегка вклонилася Гендові. — Розумні системи Нухановича. Кращих не створюють ніде.

Я поглянув на Амелі Вонґсават.

— А системи озброєння «Наґіні» ввімкнені на повну потужність.

Пілотеса кивнула.

— Параметри я ввела, вона може витримати повноцінну тактичну атаку без нашої допомоги.

— Що ж, тоді я готовий сказати, що ми одержали перепустку на день до Коралового замку, — я позирнув на Суджіяді. — Звісно, ті з нас, хто її хоче.

Роззирнувшись довкола, я побачив, що всі це усвідомлюють. Депре вже був згоден і виказував своє зацікавлення виразом обличчя і позою, але це також мало-помалу доходило до всіх інших. Усі позахиляли голови, щоб оглянути чужинську архітектуру, і їхні обличчя аж пом’якшали від зачудування. Навіть Суджіяді не зовсім стримався. Похмура настороженість, яка не полишала його, відколи ми прорвалися крізь верхні рівні багатошарового атмосферного поля стикувальної камери, перетворювалася на щось менш напружене. Страх перед невідомим відступав — його знищувало щось сильніше й давніше.

Мавпяча цікавість. Риса, яку я лаяв у розмові з Вардані, коли ми приїхали на заубервілльський пляж. Жвавий, гомінкий лісовий розум, готовий радісно видиратися на похмурі постаті стародавніх кам’яних ідолів і тицяти пальцями в їхні пильні очниці, просто щоб побачити. Яскраво-обсидіанове бажання знати. Те, що витягнуло нас із саван центральної Африки аж сюди. Те, що колись, можливо, виведе нас так далеко, що ми опинимося там раніше за сонячне світло з тих днів, коли ми ще були в центральній Африці.

Генд вийшов на середину, врівноважений, як справжній начальник.

— Пропоную обрати тут певні пріоритети, — обережно заговорив він. — Я розумію, що вам усім може хотітися трохи подивитися на це судно — я й сам хотів би його побачити, — та наше головне завдання — знайти безпечну базу для передавання сигналу буя. Це ми маємо зробити найперше, і я пропоную зробити це разом, — він повернувся до Суджіяді. — Опісля можна відрядити розвідувальні групи. Капітане?

Суджіяді кивнув, але кивнув з несподіваною байдужістю. Як і всі ми, він насправді вже не звертав уваги на людські частоти.

Коли й лишалися якісь сумніви щодо стану корпусу марсіянського судна, то за пару годин перебування серед його застиглих бульбашок вони зникли. Ми пройшли понад кілометр, петляючи туди-сюди безладними на перший погляд з’єднаннями між камерами. Подекуди отвори починалися приблизно на рівні підлоги, але де-не-де їх залишили так високо, що Вардані або Сунь доводилося вмикати свої гравітримачі й підлітати до них, щоб зазирнути всередину. Цзян і Депре йшли першими, розділюючись і підкрадаючись до входу кожної нової камери з тихою симетричною смертоносністю.

Ми не знайшли нічого такого, що здалося б нам живим.

Машини, на які ми натрапляли, ігнорували нас, а підійти досить близько, щоб викликати більш бурхливу реакцію, вочевидь, не хотілося нікому.

Заглиблюючись у нутрощі корабля, ми дедалі частіше знаходили конструкції, які можна було б, напруживши уяву, назвати коридорами, — довгі опуклі приміщення з яйцеподібними входами та виходами. Побудовано їх, вочевидь, було в тій самій техніці, що й стандартні камери-бульбашки, з відповідними змінами.

— Ти знаєш, що це таке, — сказав я Вардані, поки ми чекали, коли Сунь обстежить черговий отвір угорі. — Це схоже на аерогель. Ніби побудували простий каркас, а тоді просто… — я хитнув головою. Думка вперто не бажала формулюватися словами. — Не знаю, просто оббризкали її кількома кубічними кілометрами надміцної аерогелевої бази, а тоді зачекали, поки вона затвердне.

Вардані слабко всміхнулася.

— Так, можливо, щось таке. Це, безперечно, свідчило би про те, що вони розумілися на пластичності трохи більше за нас. Могли відображати та моделювати дані піни в такому масштабі.

— А може, й ні, — я обдумав цю ідею ще в її зародку, обмацав її складені, наче в оригамі, краї. — Тут конкретика конструкції не мала значення. Міг згодитися будь-який результат. А далі просто заповнюєш простір усім потрібним. Ну, там двигунами, системами середовища, зброєю…

— Зброєю? — вона поглянула на мене з якимось незрозумілим виразом обличчя. — Це конче має бути військовий корабель?

— Ні, це я для прикладу. Але…

— Тут щось є, — подала голос Сунь з комунікатора. — Якесь дерево чи…

Те, що сталося далі, було важко пояснити.

Я почув наближення цього звуку.

Я абсолютно точно знав, що почую його, за кілька часток секунди до того, як із бульбашки, яку досліджувала Сунь, виплив стишений подзвін. Це знання було чітким відчуттям, я наче почув відлуння, що летить навспак, опираючись повільному розпаду часу. Якщо це була інтуїція посланця, то така її ефективність мені досі тільки снилася.

— Співошпиль, — пояснила Вардані.

Я послухав, як відлуння стихло, звільняючи мене від лиховісного дрожу, який я щойно відчув, і мені раптом страшенно закортіло опинитися по інший бік від брами, сам-на-сам із прозаїчними небезпеками нанобних систем

1 ... 85 86 87 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зламані янголи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зламані янголи"