Читати книгу - "1793"

— Не скажу, що не люблю випити, але якщо продам цей попіл, зможу купити собі багато таких пляшок…

На кілька секунд замовк і про щось задумався. Анна Стіна не бачить його обличчя і не може зрозуміти, про що він думає.

— Що ти з ним робитимеш? — питає нарешті жебрак.

Дівчина розгубилася, але їй набридла брехня і вона не бачить, як їй може нашкодити, якщо скаже правду.

— Занурю в нього своє лице, щоб мене більше ніхто не впізнав.

Чоловік здригнувся від жаху.

— Але навіщо, дівчино?

— Це довга історія. І моя справа. Вам достатньо знати, що це питання життя або смерті.

І не лише її життя, додає про себе.

Чоловік почав ходити довкола неї, часто дихаючи й потираючи свої скалічені руки.

— Гарна ти, дівчино… Не подобається мені, що така краса марно пропаде, та ще й з моєю допомогою. Позаяк ти не маєш достатньо грошей, щоб заплатити за мій товар, то дозволь мені востаннє обійтися з твоєю красою так, як вона того заслуговує. І цього буде достатньо. Он в кутку купа мішків. Не розкішне ложе, але на одну ніч згодиться.

Анна Стіна стоїть без слів. Від тяжкої мовчанки жебрак починає переступати з ноги на ногу. Йому трохи соромно, але не настільки, щоб вгамувати свою хіть.

— Взагалі я чоловік не тієї породи, але мусиш зрозуміти, що обставини…

— Не знала, що вас є більше однієї породи, — Анна простягла руку: — Може, даси мені мій товар, раз уже отримаєш платню?

Він зам’явся, але пляшку віддав. Дівчина зважила в руці — не така й важка, і не скажеш, що таку силу має. Вийняла корок, понюхала — нічим не пахне. Кивнула — мовляв, домовилися. Чоловік схилився в кутку, розкладає мішки — готує для них постіль на ніч. Анна Стіна спокійно чекає. Усе приготувавши, показує їй жестом, що все готово, можна лягати.

— Спершу ти. Я буду згори, — відповідає дівчина.

Хтиво посміхнувшись, жебрак спускає штани й лягає на мішки. Скидає куртку, через голову стягає сорочку. Тіло змарніле, брудне. Підняв свої спотворені руки, щоб обняти її і прийняти на ложі. Анна Стіна перевернула пляшку й висипала на нього порошок. Чоловік спершу здивувався, потім очі сяйнули гнівом, а далі він заспокоюється і глузливо кривить губи:

— Дурепо, хіба я тобі не казав, що порошок стає небезпечний тільки разом з водою? Єдине, що зараз відчуваю, — ціна мого товару зросла.

Анна Стіна висмикнула корок з другої пляшки й вилила на нього бренвін. Кімната зразу наповнилася запахом горілої плоті. На обличчі, плечах, грудях, животі жебрака утворилися пухирі, повалив білий дим і шкіра стала набувати такого вигляду, як на руках. Дівчина не впевнена, що він зараз її чує за власними криками, але все одно каже:

— Ось тобі ще один дотик до пекла. Тобі все одно вже час туди.

Покинувши його в мануфактурі, вийшла назовні тим самим шляхом, яким вони пробралися всередину. Надворі потрусила пляшку з порошком — залишилося ще чимало.

18.

Двір за трактиром порожній і тихий. Гостей ще немає, ніхто ще не протоптав доріжку крізь сніг до туалету. Сніг недавно випав, ще білий, але невдовзі пожовтіє, коли черга до нужника стане довша, ніж змога терпіти. Анна Стіна набрала снігу в відро й понесла до каміна розтопити. Почекала, поки білий сніг став прозорою водою. Налила води в порошок — рідина на мить зануртувала, ніби закипіла, кімната наповнилася незвичним запахом, але скоро все вгамувалося. Нелегко зрозуміти, що якась рідина може мати таку силу, а ніхто цього не бачить.

Сходила по шматочок м’яса в кухню — маленька смужка солонини, що висить під балками. Кинула в ту мішанку. Не розчарувала… Засичало, мов розлючений кіт, невидимі зуби й пазури роздерли м’ясо з усіх боків, проковтнули й не залишили від нього й сліду. Подиміло, наробило бульбашок, а коли дим розсіявся, — ніби нічого й не було. М’ясо просто безслідно зникло.

Але Анна Стіна вагається. Схилилася над мискою — з того боку рідини на неї подивилася якась інша дівчина, так схожа на неї. Від її дихання поверхня збрижилася і обличчя спотворилося. Анна заплющила очі й глибоко вдихнула.

Мороз щипає шию і ніс, але Мікель Кардель радий побути на свіжому повітрі, а не в темній кімнаті вдови Фреман. Зустріч пройшла краще, ніж він міг очікувати. Справа зрушила з місця. Здавалося, від самої згадки про Маґнуса Ульгольма й новини, що він повертається до Стокгольма, вдова помолодшала років на двадцять. Давня ненависть роздмухала в ній багаття, і жінка знову стала жвава й готова до бою. Кардель з двору не встиг вийти, а служниця і посильні вже побігли повз нього з посланнями, так само раді хоч на час вирватися з компанії пані Фреман.

Мікелеві треба випити, щоб скинути гнітюче враження від її сліпого погляду. Він зазирнув в одну пивницю на площі перед Слюссеном. Пів години посидів там і вирішив, що Місто між мостами має значно кращі пропозиції. Поки думав, яку ж корчму вибрати, згадав, що в одній якраз має незакінчену справу, і вирушив ліворуч до Залізної площі. Йому треба до трактиру «Мавпа».

Кардель зразу побачив, що Карл Туліпан його впізнав, бо зустрів, розвівши руки на знак вибачення. Мікель почесав потилицю під шапкою і скривився:

— Мені це розуміти як знак, що панночки й зараз немає вдома?

Туліпан кивнув на знак згоди.

— Так і є. Можу лише сказати, що мені шкода. Можу вам запропонувати щось випити?

Але Кардель відчув, що тут щось не так.

— Я бачу, гості вже почали приходити. Якщо дівчина тобі допомагає в роботі, не розумію, з якої радості їй зараз бути деінде.

— Вона… Ловіса не дуже добре почувається, повернулася додому з жаром, і я вирішив не змушувати її працювати сьогодні.

— Он як! То тепер вона вже вдома? Може, зі мною вона поговорить.

Кардель пішов до сходів за шинквасом. Калле перегородив йому шлях:

— З глузду з’їхали? Ви не можете просто так ходити, куди заманеться! Ви ще й п’яний, від вас смердить! Ідіть своєю дорогою, бо зараз покличу варту, одержите тоді на горіхи!

Але Мікель відсунув корчмаря вбік, наче відігнав зграю комарів:

— Геть з дороги.

Анна Стіна почула чужий бас на сходах, лемент Карла Туліпана і зрозуміла, що через свою нерішучість згаяла єдиний шанс. Тепер все, за що вона боролася і що здавалося таким близьким, втрачено навіки. Хочеться кричати, але з її уст злітає лише тихе