Читати книгу - "По секрету твоя, Рошаль Шантьє"

— Ти впевнена, що не хочеш вступати на магістратуру?

— Ні, закінчу чотири й достатньо. Хочу спробувати щось інше. Не знаю, працювати, малювати картини, та безкрайні можливості, Марк! — сплескує руками. — Чи ти проти?

— Не скажу, що я в захваті, але якщо ти цього хочеш. Зрештою, вступити на магу можна й пізніше, а якщо знайдеш себе в іншому – чудово! Як мама?

— Нормально. Ми рідко зідзвонюємося, але вчора вона питала, чи підійдуть червоні човники під синю сукню, у них точно щось є з художником Кисельовим.

— І нехай. Потрібно ж їй починати жити нарешті, — я ненадовго відриваю погляд від дороги.

— Згодна, я буду рада, якщо в них щось вийде. Вчора вона сказала мені, що Іллю звинувачують у крадіжці.

— Не здивований. Кого обчистив?

— Магазин. Грошей начебто комусь виявився винен, ну і…

— Ну, зрозуміло, заробити мізків не вистачає. Звісно, спи… вкрасти простіше.

Тая мовчить. Знає моє ставлення до молодого козла. Після тієї зустрічі, про яку виродок благав Таю кілька тижнів, вона пробачила йому. А я не такий поблажливий.

«— Я прийшла тільки дізнатися: за що, — каже моя наречена, коли ми сідаємо за стіл кафе. — Що я тобі зробила?

— Нічого. Нічого. Батько твій мене притис до стінки, — поспішно починає він, — мене тоді з наркотою спіймали, а йому очі потрібні були в Чернігові. Ось я й лишився в місті, щоб не загриміти. Або тюряга, або не їхати вчитися.

— А чому в Чернігові вступати не став?

— Я потрібен був Жарову цілий день. Ти мені подобалася, Тайка, дуже. Я й не хотів спочатку, — гризе губи молодий козел, — просто…

— Просто своя сорочка ближча до тіла, так? — грубо перериваю його.

— На совість тиснути будеш? — весь винний вигляд Кушиліна кудись зникає і переді мною знову нахабний, самовдоволений бовдур. Тая казала, що він із доброї родини? Так от, йому генетика не допомогла.

— А в тебе вона є? — скидаю брову і посміхаюся. Я б йому ще раз розквасив обличчя, але Тая поруч. Он вже руку мою своєю долонькою накрила і стискає заспокійливо. Працює так собі, але я повертаюся до неї і намагаюся м'яко посміхнутися. Судячи з її розслабленого обличчя, у мене вийшло.»

Вона ще уточнила, чому Ілля поїхав вступати до Києва, і інформація про договірний шлюб між її батьком і Кушиліним підтвердилася.

Вже тоді у Жарова почали виринати якісь нюанси з минулого і Жаров, знаючи, наскільки Тая довіряє виродку, запропонував йому її руку та бабки, а Ілля зажадав освіти у столиці. Старий козел погодився і це зіграло Жарову на руку, бо коли в пресі вилізла стаття про аварію, він просто відправив Таю з міста на навчання, де за нею доглядав Ілля, щоб зайвих очей і вух у будинку не було. А коли з весіллям метушня почалася, Кушилін взагалі був у екстазі. Жарову було не до дочки і йолоп відчув себе у своєму праві. Все було б в ажурі, та ось тільки я з'явився звідки не чекали і зовсім невчасно. Для них.

З універу Кушиліна викинули ще тоді і він, підібгавши хвоста, повернувся на батьківщину. І пішов шантажувати Жарова. Подробиць не знаю, але кисень невдалому зятю, зважаючи на все, перекрили. А як інакше пояснити, що молодий козел, який марив до цього освітою, влаштувався працювати на СТО, а тепер ще й за ґрати загримів. Взагалі не шкода.

Ми під'їжджаємо до дачі Туманових за півтори години їзди. Їдемо одні, охорону я звільнив із початку місяця. Достатньо пройшло часу, щоб зрозуміти: все вже втряслося.

— Ну нарешті, Аланьєви! Я вже думала, у тебе колесо по дорозі репнуло чи ще щось стратегічно важливе! — щебече радісна Арінка, а я посміхаюся.

Їй явно в кайф те, що вона може фамільярничати з викладачем, а я часто погрожую тим, що завалю її на іспиті. Цього не станеться не тільки тому, що я їй вдячний, але ще й тому, що я в дівчат більше не викладаю. В універі залишився, але Боря Петрович вирішив, що не буде комільфо вести пари у майбутньої нареченої. Прийняв в її групи останню сесію та попрощався. Чому з вишу не пішов? Люблю цих дурників. І бентежити Вишню на перервах особливо люблю. І секс в аудиторіях, маю визнати…

— Марк, м'ясо на вас із Владом, — дає вказівки господиня дому і тягне Таю «на вино».

Влад, брат Аріни, приїхав на дачу ще вчора побути на самоті, але несподівано нарвався на сестру, котра й кликала нас на шашлик. Втекти у Влада не було жодного шансу, тому тепер він нанизує м'ясо на шампур, поки я розпалюю багаття в мангалі.

— І що, досі не з'їхалися? Ти ж його наречена, Тай! — мимохіть підслуховую, коли йду ставити м'ясо на стіл.

— Нам нема куди поспішати, Аріш. Я його знаєш, як люблю? Так, що здається, серце з грудей ось-ось вистрибне. І він мене любить, я відчуваю. Одного разу Марк сказав мені, що хоче пізнавати мене знову і знову. Так ось для цього я сама повинна себе пізнати. Я стільки часу підкорялася чужій волі, що мені зараз дуже хочеться політати. І Марк дає мені це почуття. Сподіваюся, і я даю йому те, що він шукав. Тож ні, ми поки що не з'їжджаємося. У нас попереду все життя.

— Кому м'яса? — скандую і підіймаюся в альтанку.

— Ти все чув, так? — питає Тая за кілька хвилин. Аріна з Владом біля мангалу про щось жваво сперечаються і зараз ми самі.

— Як ти дізналася?

— По очах твоїх хитрючих, — усміхається вона. Притягую до себе і цілую. Обережно та дбайливо.

— Я люблю тебе, моя солодка Вишня. І так, ти даруєш мені більше, ніж я шукав. Не поспішай нікуди. Ти маєш рацію, у нас повно часу. Все буде, коли ти захочеш.

Дивлюся на неї таку розслаблену, умиротворену, спокійну, мою. В очах практично більше не залишилося страху. Вона все менше питає «Чи можна їй», розуміючи, що можна все, якщо вона хоче.

Вона сяє. Щаслива. Зараз все так, як має бути. Вона не дякує мені за слова, бо це не потрібно. Я не йду їй на поступки, не тішу своє чи її самолюбство, я роблю так, щоб вона почувала себе добре. Вона робить так само для мене. Тільки тепер це зовсім не жертва. Бажання. Вона сама тягнеться до мене і м'яко цілує.