Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Я віддав би життя за тебе (збірка) 📚 - Українською

Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

258
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я віддав би життя за тебе (збірка)" автора Френсіс Скотт Фіцджеральд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 85 86 87 ... 122
Перейти на сторінку:
вижити тільки двадцять п’ять відсотків, то лікар, природно, хоче знати всі факти… щоб поінформувати наступного лікаря.

Карлос Дейвіс геть спантеличився, коли доктор Кардіфф повів далі:

— Що ви знаєте про Монсена, містере Дейвіс?

— Нічого. Знаю тільки те, що він типу… відомий чоловік… і все таке…

— Я маю на увазі його особисте життя. Чи не спадало вам на гадку, що є речі, які набагато легше приховати, ніж спиртне, бо вони займають менше місця?

Дейвіс вважав недоцільним сушити собі голову в таку ранню пору чимсь на зразок переобтяженого сценарію.

— Маєте на увазі стилет… і динаміт? — припустив він і додав: — Чому б вам не приїхати сюди сьогодні по обіді й не поговорити зі мною?

Трохи схвильований, Дейвіс одягнувся й, ще снідаючи, вирішив скликати своїх садівників і піти подивитися, чи забрався вже квартирант. Домовласник мав законне право на те. Уже минула дев’ята — призначений час. Але передусім він хотів уникнути скандалу, а що був не з боязких, то залишив помічників надворі й сам увійшов до будинку кухонними дверима.

У будинку було тихо. Заглянувши в кабінет секретарки, Дейвіс підійшов до вітальні — й завмер на порозі. На софі простяглася очевидно жива, але занурена в солодкий сон міс Трейнор. Кинувши на неї важким оком, він насупився й зітхнув. Хотів був розбудити її й попросити адресу, але, по-макбетівському шануючи сон, змусив себе відвернутися.

Дейвіс зійшов на другий поверх і у великій спальні застав Еммета Монсена, також у мирній дрімоті. Трохи здивувавшись, він обернувся й пішов, аж тут раптом згадав балясини, що вилітали з вікна, і став як укопаний, втупившись у перила: всі балясини були на місці. Кілька разів він окинув очима перила згори й догори, а тоді, відчувши легку нудоту, випробував свій зір на кількох інших предметах і, нарешті, відступив на кухню.

Тут до нього повернулася звична впевненість. І справді, на видноті, на полиці в шафі, стояла напівпорожня пляшка бренді. Дейвісові полегшало, коли згадався уривок розмови з доктором Кардіффом. Тепер уже відкрився сенс цих слів.

«…є речі, які набагато легше приховати, ніж спиртне, бо вони займають менше місця».

Карлос Дейвіс кинувся надвір і перед гаражем глибоко віддихався чистим каліфорнійським повітрям.

Отакої! Це ж бо наркотик! Еммет Монсен — потаємний наркоман! У Дейвіса такі засоби якось асоціювалися з фільмами Бориса Карлоффа[241]. Здається, це все пояснює. Тільки наркоман спроможний на таку диявольську винахідливість — увечері повиривати балясини, а до ранку знову їх вставити, причому в бездоганному вигляді!

І ця заснула на софі дівчина — тут Дейвіс застогнав — жила собі, мабуть, порядно, аж тут кілька днів тому цей Монсен, що в тропіках засвоїв безліч штучок, підступно спокусив її вперше пихнути димом із люльки з опіумом…

Разом із головним садівником господар маєтку повертався до свого будинку. А що був не дуже вправний у красномовстві, то зацитував лікаря.

— Є речі, які набагато легше приховати, ніж спиртне, бо вони займають менше місця, — туманно висловився він.

Садівник зрозумів, про що мова, й здивовано глянув на господаря.

— Ну й ну! Один із тих морфіністів!

— І американське жіноцтво! — загадково додав Дейвіс.

Ось тут садівник не втямив зв’язку, натомість перескочив думкою на інше:

— Містере Дейвіс, я мав би про це поговорити з вами… Може, ви вже знаєте, що он там, біля старої стайні…

Дейвіс пропускав слова повз вуха, він намірився на телефон і на розмову з доктором Кардіффом.

— …бур’яни, що там ростуть, — це коноплі. Їх треба скосити і спалити…

— Гаразд, гаразд.

— Я читав, що фебеерівці їх викошують, бо є ділки, що продають суцвіття школярам. Якось я мусив вигнати звідти кількох хлопців…

Дейвіс зупинився.

— Про що це ти говориш?

— Про марихуану, містере Дейвіс. Торговці набивають нею сигарети, а школярі дуріють[242]. А якщо газетярі дізнаються про марихуану у вашому маєтку…

В остовпілого Карлоса Дейвіса вирвався довгий сумний крик.

VII

Міс Трейнор — віднедавна об’єкт співчуття Карлоса Дейвіса — прокинулася близько полудня, відчувши, що в кімнаті є люди й що вони пильно дивляться на неї. Підвівшись, вона кілька разів доторкнулася до волосся. Ці неодмінні дотики дають суто символічні результати, зате навівають жінці відчуття, що вона «в ажурі».

Група людей у кімнаті складалася з доктора Кардіффа та двох кремезних молодиків, які видавалися настороженими й рішучими. А ще — з прославленої тіні, що нерішуче топталася на задньому плані, відомої як Карлос Дейвіс.

Понуро побажавши секретарці доброго ранку, доктор Кардіфф повів далі розмову з двома молодиками.

— В окружній лікарні вам дали відповідні інструкції. Я прийшов сюди тільки на прохання містера Дейвіса. Ви знаєте, які винахідливі ці люди і які маленькі бувають шприци.

Молоді люди кивнули. Один із них відповів:

— Розуміємо, докторе. Ми шукаємо під матрацами, в каналізації, в книжках і пудреницях.

— І за їхніми вухами теж, — доповнив другий молодик. — Буває, що й там ховають.

— Будь ласка, перевірте балясини в перилах, — порадив доктор Кардіфф. — Цілком можливо, що Монсен спробував відшукати в них сховане. — Він на мить задумався. — Добре було б, якби ми мали хоч одну з цих виламаних балясин.

— Не хочу, щоб тут чинили насильство, — нервово мовив Карлос Дейвіс. — Не заглядайте йому за вуха, поки він не під вартою.

З порога прозвучав ще один голос, із дивним відтінком:

— Що це за мова про мої вуха?

Знесилений після гоління, Еммет добрався до крісла й подивився на лікаря, сподіваючись знайти пояснення на його обличчі, але не знайшов, як і на інших обличчях, поки не зустрівся очима з міс Трейнор і вона, хоч і дуже серйозна, та підморгнула. Цього разу підморгування означало засторогу.

Були й інші сигнали. Молодики обмінялися загадковими поглядами, і тоді один вийшов із кімнати, а другий присунув крісло до Еммета й усівся.

— Мене звати Петтіґру, містере Монсен.

— Привіт, — коротко відповів Еммет і звернувся до Дейвіса: — Сядьте, будь ласка. Ви ж, либонь, втомилися. Годину тому я бачив із вікна, що ви косили бур’яни за стайнею. І з яким же запалом ви працювали!

Мабуть, доктор Кардіфф зауважив піт, що несподівано виступив на лобі молодого актора, бо труснув головою таким жестом, що в усьому світі означає одне: «Не зважай на те».

Петтіґру злегка поплескав Еммета по коліні.

— Містере Монсен, я знаю, що ви захворіли. Буває, що хворі люди заживають невідповідні ліки, причому не завжди зі своєї вини. Правда, докторе? — Той згідливо кивнув. — Я представник

1 ... 85 86 87 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я віддав би життя за тебе (збірка)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я віддав би життя за тебе (збірка)"