Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

— Ми сіли, Насте, зустрічай, — коли Імагін зателефонував, повідомляючи, що приземлився, Настя ставила м’ясо в духовку. За проведений тут час, з технікою вона все ж розібралася, що стало ще однією підставою для гордості.

— Ага, — вона завершила розмову, а руки затремтіли.

Їй дуже хотілося швидше знову зустрітися, побачити його, поцілувати, обійняти, почути голос уже не в слухавці, а наживо, але коли зустріч стала такою реальною, серце стислося на секунду в тривозі. Адже це буде, по суті, перше їхнє побачення після. І хай там що, однаково страшно…

Розриваючись між процесами й думками, Настя побігла у ванну, переодягатися. Зустріти його ситною вечерею — це прекрасно, але й самій же потрібно не впасти в болото обличчям.

Те саме вбрання, яке йому колись сподобалося, сіло відмінно, попри тремтіння в руках, стрілки вийшли рівними, а губи дуже навіть красиво рожевими.

Залишилося дочекатися…

***

— Ти вже вдома, Імагін? — Гліб їхав вечірнім містом, нервово постукуючи пальцем по коліну. Ось, що означає несила терпіти. Аж долоні сверблять, як хочеться підігнати водія, але належить триматися й терпіти. Навіщо поспішати? Адже однаково нікуди не втече. Ні він від неї, ні вона від нього. До дому залишилося не так-то довго.

— Ні, скоро буду, а що? — вони з Марком домовилися сконтактуватися одразу, як Гліб прилетить. Самойлову потрібно було щось уточнити щодо роботи його хлопців, та і просто привітати.

— Ти мене питав щодо дитячої, прости господи, хореографії.

— Так, — якщо бути зовсім уже чесним, слухав Гліб неуважно, але з усіх сил намагався не відвертатися.

— Загалом, я запитав у Олександри. Самарської. Їхня старша танцює десь, вона обіцяла дізнатися, чи є в них вакансії.

— Дякую.

— Нема за що, поки… А ти це для…

— Для Насті.

— Мммм, — Марк розтягнув, явно бажаючи продовжити бесіду. — А у вас із нею…

— Самойлов, я зараз їду додому, і там мене чекають, і думати я зараз можу тільки про це, тому ти пробач, але поговорімо завтра?

— Ну гаразд, — наполягати Марк не став. Він же не звір, врешті-решт. Теж іноді припікає. Добре, що сам він рідко виїжджає, а Сніжинка, яка раніше часто металася по своїх творчих справах, останнім часом усе ж більше вдома. Це, звичайно, ще те катування, але так спокійніше.

— Бувай, — Гліб скинув, не піклуючись особливо про те, наскільки грубо це здається, спрямував погляд за вікно — вони в’їхали в потрібне подвір’я.

Потім було вітання консьєржа, вкидання валізи в ліфт, слідування за нею, нескінченно довгий підйом, пошуки ключів, двері на всі замки, а потім…

Настя не помітила той момент, коли він опинився у квартирі. Нещасні грінки, яким належало стати складником салату, згоріли, і щоби вивітрити їхній запах, дівчина ввімкнула витяжку. Сама ж повернулася спиною до входу, зло смикаючи листя салату, відриваючи смужку за смужкою…

Гліб же, побачивши її, чомусь втратив дар мови. От просто. Без причини. А потім відпустив цю нещасну валізу, яку так і волочив за собою коридором, скинув на шляху до дівчини піджак, підійшов.

Вона практично підстрибнула, відчувши руки на талії, поцілунок на плечах, притиснуте до спини тіло.

— Повернувся, — а потім кинула так і не дорваний лист у салатницю, розвертаючись.

— Насте, я ж голодний був…

Був. Тільки, здається, зголоднів не за їжею. За людиною.