Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Потім із острахом, немов очікуючи здибати самого Люципера, він перевів погляд на Джона Куда. Те, що він уздрів, хоча і виявилося не таким уже й жахливим, проте від того не стало менш приголомшливим: перед ним було обличчя Генрі Берлінґейма, що розпливлося в усмішці.

Лауреат зазнає критики і ступає на борт «Посейдона»

— Генрі!

Усмішка враз злетіла з обличчя його друга. Він зіштовхнув служницю з колін, з лютим виглядом стрімко підхопився і, вхопивши Ебенезера за вилоги, підтягнув до себе.

— Ти бовдур! — мовив він сердито, перш ніж поет встиг ще що-небудь сказати. — Хто дозволив тобі нишпорити тут по стайнях? Я ж наказав тобі прочесати всі доки в пошуках того дурнуватого поета!

Ебенезер був настільки здивований, що й словом не обізвався.

— Це мій слуга Генрі Кук, — сказав Берлінґейм, звертаючись до чорних капітанів. — Ви що, не можете відрізнити поета від звичайного пахолка?

— Ваш слуга? — вигукнув капітан Скеррі. — Та це ж те саме обісране щеня, яке надокучало нам сьогодні вранці — чи не так, капітане Слай?

— Еге ж, саме воно, — сказав капітан Слай. — І, крім того, він там щось собі мазюкав в отій самій книзі, яка, як ви стверджуєте, належить поетові.

Берлінґейм знову повернувся обличчям до Ебенезера, замахнувшись рукою.

— Нам'яти б тобі твої баглаюваті вуха! Марнувати час у таверні тоді, коли я наказав тобі обшукати доки! Тож нічого дивного, що цей Лауреат від нас утік! Як ти натрапив на цю книгу? — запитав він і, перш ніж Ебенезер (хоч він і почав уже усвідомлювати, що друг намагається його захистити) спромігся на якусь відповідь, додав: — Я так гадаю, що ти знайшов її серед речей нашого приятеля біля пришибу і вирішив, що то є певна знахідка, варта того, щоб перехилити чарчину?

— Еге, — то було все, на що спромігся Ебенезер. — Воно так і… еге ж.

— О Господи, ото вже йолоп! — вирік Берлінґейм, звертаючись до присутніх. — Тільки-но зайва хвилина, то вже й за пляшку хапається, а п'є — чарка рому, та й вже захмелів — не ліпше од церковного служки. Я так гадаю, що тобі так зле від нього стало, що ти й кишки свої виригав у тій стайні?

Поет ствердно кивнув і, нарешті зважившись довіритись власному голосу, заявив:

— Я проспався лишень годину тому і одразу ж побіг на пришиб, але скрині Лауреата там уже не було. Потім я згадав, що залишив у стайні записник і прийшов його забрати.

Берлінґейм, звертаючись до капітанів, немов у відчаї скинув догори руки.

— І що, по-вашому, це жалюгідне створіння схоже на Лауреата Меріленду? Мене оточують суцільні дурні! Принеси нам два келишки рому і щось попоїсти, Доллі, — наказав він, — усі ви можете йти собі геть, окрім цього мого дорогоцінного безтямка. Я маю сказати йому кілька слів.

Капітан Слай і капітан Скеррі, засмучені власною невдачею, залишили кімнату, а Доллі, яка байдуже спостерігала за цією сценою, вийшла, щоб налити напої. Знесилений Ебенезер майже звалився на стілець і вхопив Берлінґейма за рукав його каптана.

— Боже милостивий! — прошепотів він. — Що це все означає? Чому ти видаєш себе за Куда і чому залишив мене цілий день мерзнути в тій стайні?

— Тихіше, — застеріг його Генрі, кидаючи погляд через плече. — Хоча це місце і зручне, але в ньому треба поводитися вкрай обережно. Вір мені: як тільки зможу, я тобі все поясню.

Служниця повернулася з двома склянками рому і тарелем холодної телятини.

— Відішли Слая та Скеррі до пришибу, — розпорядився він, звертаючись до неї, — і скажи їм, що я буду на «Морфеї» ще до смерку.

— Чи можна їй довіряти? — запитав Ебенезер, коли вона пішла. — Після сьогоднішнього ранку їй напевно відомо, що ти ніякий не Джон Куд.

Берлінґейм усміхнувся.

— Вона знає свою роль. А тепер давай-но попоїмо, і я розповім тобі твою.

Ебенезер вчинив, як йому було велено, бо ж він цілий день нічого не їв; і ром його дещо заспокоїв, хоча й примусив здригнутися. Берлінґейм пильно вдивлявся крізь просвіток у нещільно зачинених дверях, що вели до головної зали «Володаря морів», і, вочевидь задоволений тим, що ніхто не може їх підслухати, так пояснив своє становище:

— Щойно я залишив тебе вранці, як одразу попрямував до пришибу, щоб принести свіжі плюндри, увесь той час розмірковуючи над тим, що ти мені розповів про тих двох капітанів-піратів. У мене виникла підозра, що то були ніякі не пірати, тим паче що вони шукали саме тебе — а який же пожиток пірату від поета? Однак з того, як ти мені їх змалював, із їхніх манер і пошуків у мене в голові зринула інша, не менш тривожна думка, яка, як я скоро в тому переконався, виявилася слушною. Ці твої двоє чорних поганців були біля того самого пришибу, де стояли наші скрині, і я одразу їх впізнав — то були Слай і Скеррі, два пачкарі, які вже працювали на Куда раніше. Було ясно, що Кудові стало відомо про твоє призначення і він замислив щось недобре проти тебе, проте якими були його мотиви, я можу лише здогадуватися; було також зрозуміло, що ці мисливці, які полюють на тебе, не знають своєї жертви в обличчя і їх можна легко обдурити. Вони саме розмовляли з хлопом, який керує шлюпом; я набрався сміливості й, присівши за нашими речами, почув, як цей перевізник сказав, що ти зі своїм кумпаном сидиш у «Володарі морів» — на щастя, я не назвав йому свого імені. Слай сказав, що це неможливо, бо вони щойно були у «Володарі морів» і вибігли звідти, вгледівши на вулиці свою жертву, але згубили її слід.

— Авжеж, саме так і було, — мовив Ебенезер. — Це останнє, що я пам'ятаю. Але кого вони вистежили — про те я й гадки не маю.

— Так само не маю і я. Однак перевізник правив своє, і, зрештою, Слай запропонував ще раз пошукати в таверні. Проте Скеррі з цим рішуче не погодився, бо вже настав час, коли потрібно було забрати Куда з корабля флотилії.

— Куд на борту