Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Одночасно на голови шаргів звалилися два десятки здоровенних бульбашок, які при зіткненні з обладунками, лопалися, обливаючи свинорилих тягучим слизом.

У відповідь, у людей, полетіли розсипи сталевих дротиків, вогняні кулі та згустки темної матерії.

Рослини одразу охопило зелене полум’я і за кілька ударів серця, від дерев залишився, лише попіл, а назустріч аймаларцям уже ломився натовп розлючених своргів.

Воїни Фелмора спробували уникнути нав’язаної їм сутички, і, розбившись на трійки, почали розходитись у сторони, огризаючись калюжами слизу і крижаними дзеркалами, що виникали під ногами своргів. Свинорилі, ступаючи на відполіровану до блиску поверхню, миттєво падали, а при спробі підвестись, поводили себе, немов вагітні корови на льоду. У цей момент їм не вистачало, лише веселої та завзятої мелодії, яка перетворила б побачену мною картину на комічну пантоміму німого кіно.

Але натомість, була інша мелодія, яку видавала флейта Луари. Вона також не могла похвалитися вишуканістю звучання і навряд чи здатна була задовольнити вибагливий смак естета, зате відмінно прочищала мізки, не даючи гнорлу впливати на наш розум.

Під час попередньої зустрічі перший хід був за шаргським ватажком, і навіть майстерності Луари виявилося недостатньо, аби звільнити нас від його впливу за той короткий час, що віддаляв наше військо від розгрому. Тепер — усе навпаки, і вже гнорлу потрібно пробиватися крізь виставлений дівчиною ментальний захист.

Наш загін був на місці, але ми не кинулись на допомогу аймаларцям, за якими, з налитими червоною люттю очима, ганялося чотири десятки своргів. Своєю ціллю ми обрали гнорла, що стояв на краю розлому в оточенні залишків свити, котрих налічувалося рил тридцять.

Я хижо посміхнувся, ось і привід виправити недавню помилку. У моїй скарбничці, поки значилося, лише два сворга й зараз я збирався збільшити їхній рахунок. Обидва кігті випущені на максимальну довжину.

— Ведмідь, Варлакс, — командує Алія, — беріть своргів на себе і використовуйте вміння «сліпа помста». От я і дізнався назву здібностей здорованя та Варлакса. Мабуть, Алія нервує, якщо в її командах починають проскакувати непотрібні уточнення. Обидва воїни й так чудово знають, що робити в таких випадках.

— Тан, Дангор, прикриваєте хлопців і не забувайте — це не тупі шарги, вони не будуть спокійно чекати, поки ви їх прикінчите, особливо це стосується тебе, Тан. Хоча, зараз можеш помирати, твій берсерк нам знадобиться. І взагалі, будь готовий прикінчити себе в будь-який момент за моєю командою, тільки не облажайся з інстинктом самозбереження.

— Мірг і я атакуємо гнорла. Леворде, нам потрібен твій захисник. Якщо, усе ж таки, вирішиш приєднатися до нашої битви, прошу тебе, будь обережний. Альбінос нічого не відповів на прохання дівчини, лише підняв руки в небо і знову почав бурмотіти свою тарабарщину.

Цікаво, а чого це я нічого не розумію? Пам’ятаю, Ведмідь розповідав: неважливо, якою мовою ти будеш говорити, кожен учасник загону почує у відповідь знайомі для себе слова, причому це стосується, навіть одиниць вимірів, таких як метр або година. Єдине, що вибивалося зі звичних позначень, — це вимір часу в ударах серця і відстань у кроках, але й тут відмінності були тільки в назві. Дослідним шляхом я з’ясував, що крок дорівнює метру, а удар — секунді, хоча спочатку зіставляв час зі швидкістю свого серцебиття.

І тут мене ніби током шибонуло. Ну що такого цікавого я знайшов у цих одиницях виміру та перекладах, коли щойно отримав від дівчини реальний наказ вбити себе за одним її словом? За кого вона мене приймає? Я ж не релігійний фанатик і не японський камікадзе.

Присвятити своє життя нескінченним битвам «за все хороше, проти всіх поганих» — це ще куди не йшло, будемо вважати, що я згоден. Тим паче це повністю відповідає моїй чутливій натурі, котра вимагає постійного перебування в горнилі битви. Але добровільно встромити клинок у власне тіло, це вже занадто, на таке моя психіка однозначно не розрахована.

Два яскравих зелених світіння, що спалахнули одне за одним, вивели мене з неприємних роздумів, спонукаючи до дій. Здоровані, ставши спиною до спини, діяли практично синхронно, відмахуючись від натовпу своргів, котрі одразу взяли їх в кільце.

Дангор, не обтяжений тяжкими думками, відреагував раніше за мене. Встигнув переключити на себе увагу одразу трьох свинорилих і при цьому цілком успішно зараз від них відбивався. Принаймні, моя допомога була йому точно ні до чого, а ось Ведмідь із Варлаксом тільки й могли, що парирувати і приймати на щит удари своргів, що сипалися на них з усіх боків.

І, як бути? Атакувати зі спини — не варіант, якщо на мене накинуться одразу три сворга, як на Дангора, це однозначно кінець, причому доволі швидкий, щоправда, потім можна буде розквитатися з кривдниками за допомогою берсерка, але, як же не хотілося знову вмирати.

Смерть це дуже боляче. Як згадаю свій попередній призив, аж мурашки по шкірі йдуть, а що буде потім, коли ранг стане ще вищим? Який біль тоді на мене чекає? Та й узагалі, краще приберегти цей аргумент на потім, встигну ще померти. І тут я згадав про перев’язь кинджалів, а це, може бути вихід. За сьогоднішній день я так і не використав їх, ніби як знав, що зараз стануть у пригоді.

Чітко вивіреним кидком, гострий клинок летить у найближчого сворга. Удар супроводжується гучним скреготом, ніж врізається в потилицю свинорилого і, зрикошетивши, відлітає вбік та губиться у траві. Наївно було розраховувати в такий спосіб пробити добротну броню сворга, яка за якістю нічим не відрізняється від обладунків аймаларців. Це для шаргів кидок такого ножа смертельний, а ось для сворга він став, лише червоною ганчіркою.

Задум спрацював у точності, як я і розраховував. Розмахуючи сокирою, в мою сторону біг, лише один супротивник, але розслаблятися поки що рано, сворг — це завжди серйозно.

Стрибок назад і я уникаю розмашистих ударів, здатних розсікти мене навпіл. Не збавляючи обертів, сворг робить повторний випад, але на цей раз я роблю крок у сторону, опиняючись збоку від противника, тіло якого по інерції удару все ще направлено вперед. Удар кігтем у печінку змушує сворга втратити рівновагу і впасти на землю. Стоячи навкарачки, свинорилий однією рукою намагається затиснути рану, а іншою намацати сокиру, але я не даю йому цього зробити, добиваючи ударом у шию.