Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

Бетфорд уважно дослухав Джиліана, зробивши останній ковток пива з кубка, тим самим повністю його спорожнивши.

-М-да вже - сказав Бетфорд - співчуваю твоїй втраті, друже... Шкода хлопців, я не знав їх особисто, але напевно хлопці були хороші.

-Це правда... - сказав Джиліан - я і сам їх не так довго знав, але за той час, що я з ними спілкувався, вже встиг до них звикнути. Втім, я розумію, у нас таке ремесло, без цього ніяк.

-Правда... - підтвердив Бетфорд - але знаєш, я і сам досі не звик до загибелі своїх товаришів. Здавалося б, стільки смертей вже побачив, мав би вже звикнути до цього, але ні... Кожного разу цей удар долі наздоганяє різко і болісно.

-Тут я тебе як ніхто інший розумію, друже! - емоційно відповів Джиліан.

-У всякому разі, тобі вдалося добре заробити - практично оцінив Бетфорд.

-Це правда... - сказав Джиліан - але мені ці гроші не потрібні, вони були призначені для всього нашого загону, а не тільки для мене. Близько двох сотень гріссів я віддав у загальну скарбницю мисливців.

-Ну ніхрена собі, - сказав Бетфорд, - ти, мабуть, жартуєш? Це ж великі гроші...

-Для мене гроші не найголовніше, - посміхнувся Джилліан, - так, звичайно, в нашому світі без них нікуди не дінешся, але честь для мене набагато важливіша за якесь золото.

-Я з тобою згоден, - сказав Бетфорд, - але між нами кажучи, навряд чи міг би вчинити так само. Я б не зміг так просто розлучитися з такою великою кількістю золота.

-Так, я тебе розумію, - сказав Джиліан, - але в кінці кінців, у мене все одно залишилася чимала сума.

-Це правда... Ну добре... - сказав Бетфорд - історія справді цікава вийшла, досить довго ми тут з тобою просиділи... - сказав Бетфорд озирнувшись, гостьова зала була порожня - Пора б тобі вже показати твої нові покої, а заодно ліжко, де ти будеш спати.

-Оо... - сказав Джиліан - цікаво... Ходімо!

Бетфорд і Джиліан попрямували до сходів, потім піднялися ними на другий поверх і увійшли в кімнату ліворуч від сходів, яка була житлом для мисливців. Бетфорд прочинив двері, він знаходився спереду, а Джиліан був позаду нього. Вони обоє увійшли в кімнату, в цей момент Фоллар лежав на нижньому ліжку двоярусного ліжка, Реніфат знаходився зверху. Кліффорд в цей момент сидів на стільці за столом, який стояв прямо під вікном. У момент, коли Бетфорд і Джиліан увійшли, всі інші мисливці миттєво звернули свій погляд на Бетфорда і Джиліана, першим задав питання Реніфат.

-Хм, а це хто? - сказав Реніфат.

-Познайомтеся, - представницьки відповів Бетфорд, - це новий член нашого загону, Джиліан. Його колишній загін знищив лісовик, він єдиний, хто вижив, і самотужки виконав замовлення... Тож прошу ставитися до новенького з повною повагою.

-Оо - зрадів Фоллар - нові люди це завжди добре! Радий познайомитися, мене звати Фоллар!

-Взаємно, Фоллар! - відповів взаємністю Джиліан - сподіваюся ми з вами подружимося, хлопці...

-Мене звати Реніфат - сказав у свою чергу мисливець, а потім простягнув руку назустріч Джиліану, той міцно схопив її і потиснув руку Реніфату, через кілька секунд відпустив - ми з тобою вже були знайомі раніше, Рені - доброзичливо сказав Джиліан - тоді в їдальні, пам'ятаєш?

-Ах так, - сказав Реніфат, замислившись, намагаючись згадати Джиліана, через деякий час він все ж згадав, - Так, я пам'ятаю тебе. Ось вже не очікував, що ти поповниш наші ряди.

-Та я і сам, чесно кажучи, не очікував, - сказав Джиліан, - мене викликав до себе Бетфорд, ми з ним трохи поговорили, випили, і я розповів йому свою історію, - посміхнувся Джиліан.

Кліфорд у цей час просто мовчки сидів на стільці, склавши руки, а потім все ж зумів видавити з себе слова привітання.

-Ласкаво просимо, - серйозно сказав Кліфорд, - твоє ліжко буде внизу на тому ліжку, - вказав пальцем Кліфорд на двоярусне ліжко, - ти будеш спати на нижньому ліжку, де раніше спав Бруддо, вже мертвий член нашого загону.

-Кліфорд, здається мені це не дуже ввічливо з твого боку, - сказав Бетфорд, - хлопець же тільки що вступив до нашого загону.

-І тому йому потрібно знати правду, - продовжив Кліффорд, - а правда така, що Бруддо помер від найменшої подряпини, і тебе, Джилліан, чекає те саме, якщо ти не будеш берегти себе в бою, - завершив мисливець.

-Ага-а, - ніби нічого не було, сказав Джилліан, - це ж той самий буркотун, Кліфорд, радий тебе знову бачити! - захоплено сказав Джилліан.

У відповідь на це Кліфорд похмуро поглянув на Джилліана, але промовчав.

-Так, Кліфорд у нас такий - сказав Бетфорд - так що звикай.

-Думаю, ми з вами порозуміємося, хлопці - сказав Джиліан - чесно кажучи, я сильно виснажився за ці дні і хотів би відпочити, тому якщо ви не заперечуєте, я, мабуть, приляжу! - сказав Джиліан.

-Так, звичайно, - сказав Бетфорд, - загалом, не слухай Кліфорда щодо того, що він сказав, - розумію, може бути некомфортно спати на тому місці, де раніше спав Бруддо, але, на жаль, виділити окреме спальне місце ми тобі не зможемо.

-Та годі, мені що, - сказав Джиліан, - нещодавно я пережив смерть своїх товаришів, вже точно мене не злякає якесь ліжко.

-Ти правильно міркуєш, - відповів Бетфорд, - ну добре... У такому разі, влаштовуйся, відпочивай. І коли прийде час, я скличу тебе разом з іншими, щодо майбутнього замовлення.

-Так точно! - відповів Джиліан - а потім зняв з себе капелюх і підійшов до свого нового ліжка, поруч з яким стояв невеликий столик. Він поклав капелюх на нього, потім зняв з себе плащ і поклав його на той же стіл. Джиліан залишився в одній сорочці, потім ліг прямо на нижнє ліжко, перед цим знявши з себе чоботи і поклавши їх під столик, а потім почав відпочивати. Бетфорд у свою чергу теж роздягнувся, а потім підійшов до того ж ліжка, що і Джиліан, і заліз на другий ярус ліжка. Решту часу мисливці відпочивали. Бетфорд, Джиліан і Фоллар незабаром заснули. Кліффорд і Реніфат, як і раніше, залишалися не спати. Кліффорд незабаром одягнувся і вийшов з покоїв мисливців, попрямувавши на задній двір Штабу. Тоді на дворі вже був полудень, була сонячна погода, з легким вітерцем. Реніфат лежав на своєму ліжку, про щось розмірковував, він як і раніше не зняв з себе одяг, тільки капелюх, його немов тягнули якісь погані думки. Нарешті Реніфат акуратно зліз з другого ярусу ліжка, поки Кліффорд відійшов у своїх справах, а всі інші мисливці спали. Він взяв піхви, які залишив лежати біля нижнього ярусу ліжка, а потім тихо і акуратно прочинив двері і покинув межі кімнати. До полудня гостьова зала була вщент заповнена мисливцями, за стійкою стояв трактирник, який стежив за порядком у залі і пригощав мисливців пивом. Реніфат в цей час спускався по сходах, в центрі зали стояло ще кілька мисливців, які були залучені в бесіду. Сам Кліфорд в цей час відпрацьовував удари мечем на манекені, який знаходився на подвір'ї Штабу. Реніфат спокійно покинув межі Штабу через парадні двері, біля яких стояло двоє мисливців з мечами.