Читати книгу - "Хроніка заводного птаха"

Після того я почала відчувати вину перед тобою. Як я вже писала, поки я палала до нього нестримною жагою, чогось такого у себе я не помічала. Раділа, що ти ні про що не здогадуєшся. Навіть думала, що в такому разі можу робити, що мені заманеться. Начебто мій зв’язок з ним і наші з тобою стосунки належали різним світам. Та коли моя жага до нього розтанула, я перестала розуміти, де опинилася.

Я завжди вважала себе чесною людиною. Звісно, я маю чимало вад, та коли йдеться про щось важливе, я нікому не брехала й себе не обманювала. Від тебе ніколи нічого не приховувала. І цим навіть трохи гордилася. Та от кілька місяців я тобі нахабно брехала і не відчувала жодних докорів сумління.

Тепер я від цього страждаю. Відчуваю, що я нічого не варта, нікчемна людина. Можливо, так воно насправді є. Та незалежно від цього мені не дає спокою одне: чому це я раптом відчула такий сильний, майже ненормальний сексуальний потяг до людини, якої я навіть не кохала? Ніяк цього не розумію. Якби не цей потяг, ми жили б з тобою зараз щасливо, а той чоловік був би приятелем, з яким приємно побалакати. Однак ця нерозумна пристрасть зруйнувала підвалини нашого дотеперішнього життя, звела його нанівець. Вона позбавила мене всього: тебе, нашого спільного дому, роботи. Власне, чому так мало статися?

Три роки тому, коли я зробила аборт, я казала, що маю тобі щось розповісти. Пам’ятаєш? Можливо, треба було тоді все щиро висловити. І в такому разі, може, нічого не сталося б. Однак навіть тепер я навряд чи зважилася б на таке зізнання. Здається, ніби все геть-чисто зійде нанівець, коли таке зробиш. Тож, напевне, краще мені зникнути разом з тим, чого не сказала.

Пробач, але ні перед одруженням, ні після я не отримувала з тобою сексуального задоволення. Мені було приємно у твоїх обіймах, але відчуття мої тоді здавалися розмитими й відстороненими, ніби зазнавала їх не я, а якась інша людина. Ти не винен у тому, що я не могла повнокровно відчувати. Усередині мене був якийсь блокатор, який глушив мої сексуальні пориви на самому початку. Та коли я запізналася з тим чоловіком, цю перепону, незрозуміло чому, наче вітром здуло завдяки сексу з ним, і я перестала розуміти, що тепер робити.

Від самого початку між нами було щось дуже близьке й делікатне. Але тепер ми його втратили назавжди. Досконале зчеплення в механізмі, схожому на міф, зіпсувалося. Я його зіпсувала. Точніше, щось у мені змусило це зробити. Я дуже жалкую, що так сталося. Бо не кожному в житті випадає така щаслива нагода, як мені. Я ненавиджу те, через що все це відбулося. Навряд чи ти уявляєш собі, як я це ненавиджу. Я хочу точно знати, що це таке. Я повинна знати. Повинна знайти його корені й винести вирок. Та я не певна, чи вистачить мені для цього сил. В усякому разі, це — моя проблема, яка тебе ніяк не стосується.

Прошу тебе: не турбуйся більше про мене й не шукай. Забудь про мене й подумай, як розпочати нове життя. Своїм родичам я напишу й поясню, що в усьому сама винна, а ти до цього не причетний. Думаю, вони тобі не завдадуть клопоту. Найближчим часом маю намір подати заяву про розлучення. Так буде краще для нас обох. А тому, будь ласка, не заперечуй. З моїм одягом та іншим дріб’язком роби що хочеш. Усе це вже належить минулому. Я вже не зможу користуватися речами, взятими з часу нашого спільного життя.

Бувай!»

Я довго перечитував листа й поклав назад у конверт. Добув з холодильника ще одну банку пива і випив.

Якщо подає заяву про розлучення, то це означає, що вона не збирається чинити самогубства. І це мене трохи заспокоїло. Потім я згадав, що майже два місяці ні з ким не мав фізичної близькості. Як і писала Куміко, увесь цей час вона відмовлялася спати зі мною. Бо, мовляв, у неї легкі симптоми запалення сечового міхура, а тому лікар порадив їй упродовж певного часу утриматися від сексу. Звісно, я повірив. Бо вважав, що не маю жодних підстав не вірити.

Протягом цих двох місяців я мав зв’язок з жінками тільки уві сні або у світі, який я в межах свого словника називав сном, — з Критою Кано й жінкою, що дзвонила мені по телефону. А от з реальною жінкою в реальному світі я спав востаннє два місяці тому. Я лежав на дивані й, поглядаючи на складені на грудях руки, згадував тіло Куміко, коли бачив його останній раз. М’який вигин її спини, що відкривався, коли я застібав блискавку на її сукні, запах туалетної води у неї за вухами. Якщо все, що вона написала в листі, чиста правда, то, можливо, ми вдруге ніколи разом не спатимемо. Оскільки Куміко про все чітко написала, то можна не сумніватися, що так воно й буде.

Що більше я думав про те, що наші стосунки з Куміко, можливо, уже в минулому, то миліше згадував про тепло її тіла, яке раніше належало мені. Близькість з Куміко приносила мені насолоду. І до одруження, звичайно, і потім, через кілька років, коли гострота перших відчуттів ослабла, секс з Куміко мені подобався. Як наяву, я бачив перед собою її струнку спину, шию, ноги, груди. Згадував усе, що робили я і вона, коли віддавалися любощам.

Однак Куміко зійшлася з кимсь, мені зовсім невідомим, і несамовито з ним злягалася. До того ж, як призналася, отримувала від цього насолоду, якої не відчувала зі мною. Скрикувала, напевне, так, що в сусідньому номері було чути, й корчилася так, що ліжко під нею тряслося. Мабуть, таке з ним виробляла, чого мені й не снилося. Я встав, добув з холодильника пиво й випив. З’їв картопляного салату. Захотів послухати музику й увімкнув радіо, знайшов на УКХ класику і приглушив звук. «Я так сьогодні втомилася, — казала Куміко, — що зовсім не хочеться. Пробач». — «Гаразд, не має значення», — відповідав я. Після того, як скінчилася струнна серенада Чайковського, зазвучала невеличка п’єса для фортепіано — щось знайоме із забутою назвою. Коли її звуки замовкли, дикторка оголосила, що передавали «Віщого птаха» — сьому п’єсу із «Лісових сцен» Шумана. Я уявив собі, як Куміко ворушить стегнами під коханцем, задирає ноги, вгризається нігтями в його спину,