Читати книгу - "Шлях Абая"

Азимбай казав все це наче про Каражан. Насправді ж всі його слова були розраховані на Маніке. І вони попали в ціль. Вона змінилася на лиці. Широко розкривши очі, вона втупила їх в Азимбая. Несподіване відкриття примусило її навіть здивовано зацмокати губами. Але потім, схаменувшись, вона за звичкою заговорила:

— Е-е, я давним-давно це знала,— і махнула рукою, удавши, що не варто навіть і говорити про це.

Справді ж міркування Азимбая вразило її наче громом. Досі вона зовсім не думала про цю небезпеку, навпаки — сама ладна була боротися за те, щоб Ісхак узяв за дружину Єркежан і цим самим дістав право на Велику юрту. Тепер вона неабияк захвилювалася.

Азимбай, який уважно стежив за нею, вів далі, наче нічого й не помічаючи:

— Зейнеп або Торимбала, звичайно, зовсім інша справа, мати зуміє одразу поставити їх на місце! А Єркежан звикла бути першою, вона знає, що з нею чоловік дістає і Велику юрту. Хіба не спробує вона стати найулюбленішою дружиною? А батько, ви самі знаєте, чоловік такий, що захоплюється, його така жінка легко прибере до рук,— закінчив він.

Слухаючи його, Маніке думала не про Такежана, а про Ісхака, і захвилювалася ще більше.

— Єдине, чим можна заспокоїти побоювання моєї матері, це те, що у неї все-таки є дорослий син,— казав тим часом Азимбай, начебто довірливо звіряючи свої думки.— Вона має право вимагати поваги до себе. Але все ж умовити її погодитися на цей шлюб буде важко. Щоправда, вона не така молода, як ви. І, може, почуття ревнощів у неї вже притупилося.

Кожне з цих слів впивалося в серце Маніке отруєною стрілою. В неї не було «рідного сина», про якого навмисне згадав Азимбай. Коли Ісхак одружиться з Єркежан, що буде з Маніке? В якому становищі вона опиниться, якщо до того ж у Єркежан буде син? Збагнувши, якої страшної небезпеки вона не помічала, спокійно думаючи про вигідний шлюб Ісхака з Єркежан, Маніке жахнулася. Тепер вона вирішила не перевіряти долі. Навіщо їй позбуватися свого становища в сім’ї, навіщо вводити в дім суперницю?

Помітивши, що слова його досягли мети, Азимбай заспокоївся: тепер самолюбна, ревнива Маніке ніяк не дозволить Ісхакові одружитися з Єркежан. Виходить, Ісхак уже випав з гри. Тут була ще й інша вигода: рятуючи себе, Маніке, мабуть, постарається умовити Каражан погодитися на шлюб Такежана з Єркежан. Сам батько, хоч як би йому хотілося дістати Велику юрту, звичайно, не зважиться і заводити про це мову.

Маніке сама про це й почала говорити з Каражан:

— Женеше, незабаром, мабуть, піде мова про вдів. Як ви гадаєте, хто з ким одружиться?

— А що ти про це думаєш? — відповіла Каражан, бажаючи знати спочатку її думку.

— Далебі, не знаю,— почала хитрувати Маніке.— Звичайно, коли наші захочуть уникнути суперечки, то вони оберуть двох молодших, адже суперечка піде тільки про Єркежан, оскільки у неї Велика юрта. Звичайно, якщо вирішувати справедливо, перший вибір мусить робити, по старшинству, Такежан-ага. Хіба інші можуть заперечувати його право? — І, сказавши це, вона вичікувально глянула на Каражан.

Та мовчала, нахмуривши брови, зовні спокійна. Проте всередині у неї відбувалася справжнісінька буря. З одного боку, в ній давно вже жило жадібне бажання дістати худобу і багатство Великої юрти, з іншого — побоювання, про які Азимбай казав Маніке, і їй самій спадали на думку. Не раз уже думаючи про це, вона приходила до висновку, про який і сказала тепер Маніке.

— А чому б нашим просто не поділити майно Великої юрти? Тоді не треба нікому і одружуватися з Єркежан.

Маніке враз заперечила:

— Ну, що ви кажете, женеше? Припустімо, наші одружаться з молодшими вдовами, тоді вони й одержать з кожною її частку. А худоба й майно Великої юрти так і залишиться у Єркежан. Спочатку там господарюватиме Аубакир, а потім і сам Абай. Ні, женеше, не треба вам відступатися від боротьби!

— Ти так гадаєш? — невпевнено запитала Каражан.

І Маніке, стежачи за найменшими змінами на її обличчі, вкрадливо заговорила:

— Звичайно! Чого ж вам боятися? У вас є такий син, як Азимбай, батькова підпора і надія. Адже ж це ваш рідний син, кров від вашої крові! Ви — щаслива і горда мати. А що таке Єркежан? Нехай вона багата, але всі ж знають, що вона безплідна, як сухий пеньок! Вона ніколи й не насмілиться суперничати з вами! Та, правду кажучи, і Такежан уже вийшов з того віку, коли ви могли б його ревнувати. Ні, женеше, не робіть необачностей! Адже ви самі знаєте, все залежить від вас: якщо ви не благословите Такежана на цей крок, вважайте, що своїми руками віддали і Велику юрту, і все багатство! І все це дістанеться абаївським синкам, а ваш рідний син Азимбай залишиться старцем. Я ж давним-давно бачу, чого дожидається Абай!

Каражан напружено слухала її, розпачливо повторюючи в думці: «Звичайно, так. Звичайно, так».

Її завжди називали скнарою, обачною і жорстокою. Чому ж вона була такою? Заради чого вона і хитрувала, і пожадливо берегла всяке добро, і прискіпувалася до слуг? Тільки заради того, щоб створити Такежанові багатство, а разом з ним і вплив. Хіба дбала вона про щось інше, як тільки про благополуччя його самого і його дітей? Все своє суворе, невеселе життя вона прожила заради Такежана, не думаючи, що на світі є хтось інший, крім нього. І ось тепер, коли краса її зів’яла і молодість минула, вона сама мусила підказати чоловікові, щоб той привів у дім токал, яка і молодша, і вродливіша за неї, і до того ж несе з собою багатство.

Каражан довго сиділа, мучилася цими думками, і раптом залилася слізьми так несподівано, неначе всередині у неї щось лопнуло. Вона плакала, вся здригаючись від ридань, голосно схлипуючи. Нарешті вона заспокоїлася.

— Покійна стара мати,— цригадала вона Улжан,— якось казала з болем: «Проклята жіноча доля! Хоч хай яка ти розпещена і любима, в той день, коли чоловік охолоне до тебе, ціна тобі буде не більша від старої, стоптаної устілки!» І правда, коли чоловіків погляд звернеться на токал, про тебе думатимуть менше, ніж про цуценя, забуте на старій стоянці