Читати книгу - "Брама"

— Гадаю, ми зробили це, — припустив Денні Р., сяючи від задоволення, і я був задоволений так само.

— Я запущу сферичне сканування, — сказав я, впевнений, що знаю, як чинити. Сьюзі зрозуміла мій натяк і відчинила шлюз до посадкового модуля; вона й Денні А. збиралися летіти, щоб провести спостереження за зірками.

Утім, Денні А. не приєднався до неї — він утупився поглядом в екран. Коли я почав розвертати корабель, то бачив зірки. Вони мали вигляд цілком нормальний, у них не було нічого особливого, хоча вони чомусь були дуже розмиті.

Я похитнувся й ледь не впав. Корабель повернув не так плавно, як треба.

— Рація, — сказав Денні. Мєчніков, насупившись, підвів голову й побачив, що лампочка засвітилася.

— Увімкни її, — закричав я: можливо, я почую голос Клари.

Додаток до навчального посібника з навігації, п. 104

Необхідно внести до посібника з навігації таку ось поправку: налаштування курсу, які містять лінії та кольори, зображені у таблиці, що додається, явно належить до кількості пального чи іншої потреби корабля в рушійній силі.

Попереджаємо всіх проспекторів, що три яскраві помаранчеві лінії (Таблиця 2) означають критичну нестачу. Жоден корабель, налаштування якого містили такі лінії, не повернувся, навіть із випробувальних рейсів.

Мєчніков, усе ще насуплений, дотягнувся до вимикача. Цієї миті я помітив, що спіраль світилася таким яскравим золотавим кольором, якого я не бачив доти: вогняно-жовтий, наче вона розжарилася на максимум. Спіраль не виділяла тепло, але золотисте світло було перенизоване білими штрихами.

— Дивно, — промовив я, вказуючи пальцем.

Не впевнений, що хтось мене почув; з рації лунали завади, у капсулі стояв великий шум. Мєчніков простяг руку до регулятора та підсилювача. Крізь завади долинув голос, який я спочатку не впізнав. То був Денні А.

— Відчуваєте? — волав він. — Гравітація! Ми у біді! Припиніть сканування.

Я автоматично вимкнув сканер.

Потім на екрані зорельота все перевернулось і на ньому з’явився якийсь об’єкт. То була не зірка й не галактика, а туманне скупчення блідого блакитного світла. Воно було пістряве, величезне та, на позір — страхітливе. Я розумів, що то не сонце: воно не може бути таким величезним і туманним. На нього було боляче дивитися, бо воно сяяло занадто яскраво. Його світло проникало в очі, до зорового нерва й сягало аж у мозок.

Мєчніков вимкнув рацію — і запала тиша. Я почув, як Денні А. приречено каже:

— Господи, це капець! То ж чорна діра.

— З твого дозволу, Робе, — говорить Зіґфрід, — Я хотів би дещо дізнатися від тебе, поки ти не наказав мені перейти у пасивний режим.

Я напружуюся: той сучий син прочитав мої думки.

— Бачу, — одразу додає Зіґфрід, — що ти чимось занепокоєний. Це я й хочу дізнатись.

Дивина! Таке враження, наче я намагаюся щадити його почуття. Іноді здається, що він не просто робот.

— Не думав, що ти це розумієш, — вибачаюсь я.

— Звісно, Робе. Коли ти даєш мені певну команду, я виконую її. Утім, жодного разу ти не давав мені команду утримуватися від запису та об’єднання даних. Припускаю, що в тебе немає такої команди.

— Слушне припущення, Зіґфріде.

— Немає жодних причин не допускати тебе до інформації, якою я володію. Я не хотів втручатися до цього моменту…

— А ти міг?

— Так. У мене є функція повідомляти вище керівництво про використання конструкцій команд. Однак я цього не зробив.

— Чому?

Старе відро з гайками не припиняє дивувати мене: це щось нове.

— Як я вже казав, на те немає причин. Але очевидно, що ти відтягуєш якийсь конфлікт. Я хочу описати вигляд, який, на мою думку, матиме той конфлікт, а ти сам зробиш висновок.

— Нехай тобі біс!

Я скидаю паски і встаю.

— Можна запалити?

Я знаю, що відповість Зіґфрід. Але він знову дивує мене.

— За цих умов — ні. Якщо тобі треба знизити напругу — я згоден. Навіть можу дати тобі слабке заспокійливе, якщо бажаєш.

— Господи, — примирливо говорю я, запалюючи цигарку (і ледь схаменувся, щоб не запропонувати йому!). — Доб­ре, давай.

Зіґфрід встає, розминає ноги і йде до комфортнішого крісла! Я не знав, що він і таке може.

— Я намагаюся втішити тебе, Робе, — каже Зіґфрід, — і, впевнений, ти це розумієш. По-перше, якщо не заперечуєш, я розповім тобі про мої можливості — і твої, про які ти не знав. Можу надати тобі інформацію про будь-кого з моїх пацієнтів. Інакше кажучи, це не лише пацієнти, у яких є доступ до цього термінала.