Читати книгу - "Спомини"

церкві Преображення у Львові, згодом — парохом церкви св. Михаїла в с. Ішків на Тернопільщині (1918–1941), а в 1941–1944 — парохом у Скнилові біля Львова. З 1918 — протопресвітер, з 1936 — віце-декан, а з 1939 — адміністратор Зарваницького д-ту, у 1942–1944 — ректор Малої семінарії (особова справа: ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 1032). У 1944 р. виїхав до Німеччини, працював у семінарії в Гіршберґу та Кулемборзі (1946–1951), а потім виїхав до США, де душпастирював спочатку як сотрудник у церкві св. Михаїла у Вунсокет (штат Род-Айленд), а згодом як парох у церкві св. Миколая в Маскеґон-Гайте (штат Мічіґан) (1952–1954) та сотрудник у церкві Івана Хрестителя в Детройті (1954–1971). З 1971 р. вийшов на пенсію і жив у м. Саут-Орандж (штат Нью-Йорк), де й помер. Член Львівського крилосу патріярха Йосифа Сліпого. ">[466], а я часто доглядав і говорив конференції. Три духовні установи розвивалися добре, але я мусів присвячувати їм незвичайно багато праці і здоров’я. Не спиняюся над тим довше, бо здається, що деякі звіти були публіковані.

Удалося мені тоді поїхати до Криниці на відпочинок. Там стрінув я Дмитра Паліїва[467] і Дмитра Донцова[468], що задумував переходити до гетьманців. Були там також о. Лициняк, о. Гаврик[469] і о. Смачило[470], що втік з Гребенова. По дорозі до Криниці бачив я, як німці страшно били наших людей. Тямлю добре, яке це пригноблююче вражіння зробило, а найгірше, що не можна було тому якось зарадити. При нагоді побуту в Криниці робив я кілька поїздок по Лемківщині.

Президент Кость Левицький розробляв тоді пляни статуту Сеньйорату[471]. Здавалося, що він держиться добре, працював багато (я йому помагав в стилізованню різних постанов), мимо того, що він був вивезений до Москви і мусів там багато пережити. Останній раз складав він побажання в Митрополита, а за кілька днів він вже лежав у шпиталі на Личакові. Я його відвідував і заохочував до сповіді, і він справді висповідався та запричащався. Доктор Малис, в присутності професора Панчишина, розкрив нутро пацієнта, і показалось, що операція була вже неможлива. Нутро закрито і його перевезено назад з операційної салі до кімнати, де він небавом помер[472]. Тоді прийшли до мене професори і прохали, щоби я відправив похорон і виголосив надгробне слово. Я вимовлявся, але вони заявили мені, що то було його передсмертне бажання. “Він навіть, — так казали вони, — хотів, щоби Ви були його заступником в новій Українській Раді, тому що йому дуже подобалися ваші виступи”. Я виповнив їх бажання, відправив Службу Божу і виголосив в Св. Юрі над його домовиною пращальне слово. Опісля багато громадян приходили і дякували