Читати книгу - "Спомини"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Удалося мені тоді поїхати до Криниці на відпочинок. Там стрінув я Дмитра Паліїва[467] і Дмитра Донцова[468], що задумував переходити до гетьманців. Були там також о. Лициняк, о. Гаврик[469] і о. Смачило[470], що втік з Гребенова. По дорозі до Криниці бачив я, як німці страшно били наших людей. Тямлю добре, яке це пригноблююче вражіння зробило, а найгірше, що не можна було тому якось зарадити. При нагоді побуту в Криниці робив я кілька поїздок по Лемківщині.
Президент Кость Левицький розробляв тоді пляни статуту Сеньйорату[471]. Здавалося, що він держиться добре, працював багато (я йому помагав в стилізованню різних постанов), мимо того, що він був вивезений до Москви і мусів там багато пережити. Останній раз складав він побажання в Митрополита, а за кілька днів він вже лежав у шпиталі на Личакові. Я його відвідував і заохочував до сповіді, і він справді висповідався та запричащався. Доктор Малис, в присутності професора Панчишина, розкрив нутро пацієнта, і показалось, що операція була вже неможлива. Нутро закрито і його перевезено назад з операційної салі до кімнати, де він небавом помер[472]. Тоді прийшли до мене професори і прохали, щоби я відправив похорон і виголосив надгробне слово. Я вимовлявся, але вони заявили мені, що то було його передсмертне бажання. “Він навіть, — так казали вони, — хотів, щоби Ви були його заступником в новій Українській Раді, тому що йому дуже подобалися ваші виступи”. Я виповнив їх бажання, відправив Службу Божу і виголосив в Св. Юрі над його домовиною пращальне слово. Опісля багато громадян приходили і дякували
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.