Читати книгу - "Зібрання творів, Амброз Бірс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Міс Марґован, ви справляєте враження не кого іншого, а тільки жертви якогось жахливого примусу, – сказав я, і в моєму голосі, безсумнівно, певною мірою відбилося співчуття, що крилося в серці. – Я б волів не завдавати вам прикрощів, а допомогти здобути втрачену свободу.
Вона сумно й зневірено похитала головою, а я, схвильований, вів далі:
– Мене збентежила ваша краса й обеззброїли щирість та горе. Якщо ви вільні йти за покликом сумління, то – я в цьому певен – вчините якнайкраще, на власний розсуд. Якщо ж ні, тоді хай нам усім допоможе Бог! Не бійтеся мене. Я стоятиму на заваді цьому шлюбу й мотивуватиму це не справжніми причинами, а такими, які тільки вдасться вигадати.
Я не зовсім точно передаю свої слова, але саме таким був зміст сказаного під впливом суперечливих почуттів, що раптово охопили мене. Тоді я звівся й рушив, не обернувшись, до дверей. Перестрівши на порозі решту товариства, пояснив – спокійно, як міг:
– Я попрощався з міс Марґован. І не зогледівся, що вже так пізно.
Джон вирішив піти зі мною. Надворі він спитав, чи не зауважив я чогось дивного в поведінці Джулії.
– Мені здалося, що вона погано почувається, – відповів я. – Тому я й поквапився відкланятись.
Ото й усе, що ми сказали на цю тему.
Наступного вечора я прийшов додому пізно, геть знервований і хворий через події минулого дня. Щоб ліпше почуватися й ясніше думати, я пішов на прогулянку, але там мене стало мучити жахливе й невиразне передчуття якось лиха. Ніч випала студена, від туману набралися вологи моя одежа та волосся, я дрижав від холоду. Вдома я одягнув халат, взувся в капці, сів перед вогнищем у каміні, але мені стало ще гірше. Тепер я вже не те що дрижав – мене била трясця. Страх перед незвіданим і неминучим нещастям так тяжко гнітив, що я спробував прогнати його, викликавши з пам’яті справжнє горе... намагався розвіяти думки про жахливе майбутнє споминами про болюче минуле. Я згадав смерть батьків, старався зосередитися на останніх скорботних сценах біля їхнього смертного одра та могили. Все це видавалося мені таким невиразним і нереальним, ніби сталося багато століть тому й не зі мною. Зненацька в мої думки увірвався, перетяв їх низку, наче сталеве лезо мотузку (не знайду іншого порівняння), моторошний крик людини в передсмертній агонії. Я впізнав голос – це ж не хто, а Джон кричить надворі, в мене під вікном! Метнувшись до вікна, я розчахнув його навстіж. З того боку вулиці ліхтар кидав тьмяне мертвотне світло на мокру бруківку й фасади будинків. Полісмен зі зведеним коміром стояв, спершись на браму, і спокійно курив сигару. Більше нікого не видно. Я зачинив вікно, опустив штору, знову сів перед каміном і принуку-вав себе думати хоча б про обставу своєї домівки. Щоб це легше й скоріше вдалося, я вдався до звичної дії – подивився на годинник. Пів на дванадцяту. І знову цей жахливий крик! Цього разу здалося, ніби Джон кричить поруч, у цій кімнаті. Якусь мить я, паралізований страхом, не міг рухатися. Отямився за кілька хвилин – не пам’ятаю, що я робив увесь цей час – на незнайомій вулиці. Я щодуху мчав, не знаючи, куди й навіщо, аж нарешті вибіг сходами до дверей будинку, перед яким стояло кілька карет. У вікнах світилося – ходили люди зі свічками, долинав приглушений гомін голосів. Це був будинок містера Марґована.
Ви, любий друже, знаєте, що там сталося. В одній кімнаті лежала мертва Джулія Марґован, що кілька годин перед тим отруїлася. В другій – Джон Стівенз, знекровлений від вогнепальної рани в грудях, яку сам собі заподіяв. Коли я увірвався в кімнату й, відштовхнувши лікарів, поклав руку на братове чоло, він розплющив очі з невидющим поглядом, повільно заплющив їх і помер.
Я опритомнів аж за шість тижнів – ожив у Вашій чудовій оселі завдяки піклуванню Вашої дружини, справді святої. Усе це Ви знаєте. Розповім ще про один випадок, хоч він і не стосується предмета Ваших психологічних досліджень... Принаймні не того їх напряму, задля якого Ви з властивою Вам делікатністю й тактовністю попросили мене зробити послугу – дуже вже невелику, а я хочу, щоб була більшою.
Минуло кілька років після цієї трагедії. Одної місячної ночі я йшов парком Юніон-сквер. Була пізня година, нікого не видно. Коли я наблизився до місця, де колись став свідком злощасного рандеву, на мене напливли спогади. Піддавшись незбагненному схибленню, що змушує нас довго снувати дуже вже болючі думки, я сів на лавку й занурився в них. Тим часом хтось зайшов до парку й попростував доріжкою в моєму напрямку. Цей чоловік ішов, заклавши руки за спину, нахиливши голову, й наче світу Божого не бачив. Коли він наблизився до моєї затіненої лавки, я впізнав у ньому красеня, що колись тут зустрівся з Джулією Марґован. Але відтоді він страшенно змінився – посивів, змарнів і змізернів. Усе в ньому свідчило про гуляще, безпутне життя. Не менш очевидні були й ознаки хвороби. Був він неохайно вбраний, волосся спадало на лоба в чудному й водночас мальовничому безладі. Здавалося, цьому типові місце не на свободі, а десь у закритій лікарні.
Не маючи якогось певного наміру, я встав і заступив йому дорогу. Він звів голову і глянув на мене. Не знайду слів, щоб описати потворний вираз, який з’явився на його обличчі. Тип жахнувся – гадав, що зустрівся віч-на-віч із привидом. Але то був не боягуз. «Будь ти проклятий, Джоне Стівензе!» – вигукнув він і замахнувся тремкою рукою, щоб ударити мене кулаком в обличчя, але впав на жорству. Я пішов геть.
Там-таки цього типа й знайшли, вже мертвого. Про нього нічого не знають, навіть його імені. Втім, знати, що людина мертва, – вже цілком досить.
⥈
Долина привидів
І. Як рубають дерева в Китаї
За півмилі на північ від житла Джо Данфера шлях від Гаттона до Мексиканського Пагорба заглиблюється в тінисту западину. З обох боків вона відкривається не дуже довірливо, неначе зберігає таємницю, якою поділиться у слушний час. Коли тільки траплялося проїжджати цей шмат дороги, я неодмінно розглядався на всі боки, сподіваючись, що наспів уже той час одкровення. І навіть якщо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Амброз Бірс», після закриття браузера.