Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

Буквально годує мене з рук, додаючи до кожного шматочка цнотливий поцілунок. Здається тепер це моя улюблена приправа. Справжній підсилювач смаків.

– Я чогось не знаю, і ти хочеш відгодувати мене для якихось мерзенних цілей? – запиваю все трав'яним чаєм, очі злипаються.

– О так, у мене на твоє тільце великі плани, – хижо облизується. – До того ж, я тепер твій особистий тренер, з харчування теж. А тепер спати, – відставляє тацю на тумбочку і знову обіймає мене. – Завтра їдемо до Цюріху на гастротур.

– Може не треба? Це все так дорого.

– Олю, давай я сам вирішу, куди витрачати чесно зароблені, – холодніє його тон.

Здається, він не розуміє мого культурно-фінансового шоку. Треба якось обережно пояснити…

– Звичайно, просто не треба зайвих витрат… на мене, – видихаю ледве чутно.

– І що ти вважаєш зайвим?

– Ну… ресторани, про які ти казав і… мій номер?

– А що з ним?

– Але ж ми тут… – знизую плечима.

– Я цього не планував. І ти все ще можеш ним скористатися, розтискає руки, відходить до вікна.

Що відбувається? Схоже, це наша перша сварка, як пари, але я зовсім не розумію, через що…

– Ти хочеш щоб я пішла?

– Виріши сама. Тебе ж не влаштовують мої рішення, не обертаючись.

Встаю з ліжка та завмираю в розгубленості. Замість затишку та тепла кімнатою витає космічний холод.

– То що, хочеш залишитись?

– Вже ні, дякую за вечір, – вислизаю за двері і, не бачачи нічого перед собою, бреду коридором.