Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

— Ні, — важко зітхнула я, розуміючи, що мамі може не сподобатися мій чоловік, — сьогодні зателефоную.

— Чому з таким важким подихом?

— Даміре, у нас з мамою не найкращі стосунки.

— Чому? Що не так? — занепокоївся він, і руками обхопив мої зап'ястя.

— Мамі не подобається, що я тут вирішила залишитися. Вона вважає, що мною покористуються і викинуть. А я хочу чогось досягти в житті.

— Люблю в тобі це. Ти не чекаєш, що тобі піднесуть все на блюдечку, ти хочеш працювати.

— Звісно хочу! А мама в мене не вірить.

— Вона точно змінить свою думку. Як тільки ти досягнеш більшого, вона точно змінить свою думку.

— Сподіваюся, — сумно зітхнула я, і нахилившись, залишила ніжний поцілунок на губах коханого, — треба попрацювати.

Піднявшись зі столу, я пройшла до свого робочого місця, прибрала пальто в шафу, дістала потрібні папери і почала працювати над останніми штрихами, які допоможуть завершити інтер'єр в новому готелі Даміра. Я була впевнена, що всім сподобається те, що ми побудували разом, директор теж брав участь в оформленні, хоч і посередньо. Завжди дивився, що я придумувала, де які стилі вирішувала зробити, і які меблі купити для всього приміщення. З останнім він попросив повозитися саме мене, щоб мені подобалося, а не іншому дизайнерові, який навряд чи в майбутньому буде навідуватися в цей готель.

Залишалося зовсім небагато допрацювати інтер'єр, і ми будемо готові до відкриття. Я максимально викладалася, щоб Дамір ні хвилини не шкодував про те, що саме я взялася за цю роботу.

Відправивши потрібну інформацію моїй помічниці, я підняла голову і завмерла, а потім з подивом зрозуміла, що у мене горить все обличчя. Ганна уважно спопеляла мене своїм поглядом. Було таке відчуття, що я зараз згорю. Психанувши з приводу її занадто прискіпливої уваги, я зірвалася з крісла і, швидко підійшовши до скляних стін, почала закривати жалюзі.

— Вона просто спалить мене своїм поглядом, дістала вже! Я що, їй дорогу перейшла? Чому вона, замість того, щоб працювати, вирячилася на мене? — бурчала я, закриваючи нарешті й двері. — Який ідіот придумав зробити в кабінеті гендиректора такі стіни?

Закривши всі, я розвернулася, щоб сісти на своє місце, але одразу наткнулася на глузливий погляд Даміра. Його очі іскрилися, й мені одразу стало легше від розуміння того, що він тут, поруч зі мною, і плювати хотів на ту секретарку.

— Цей ідіот — я, крихітко, — лукаво сказав він, відкладаючи свій Паркер.

— Хм, гаразд, вибач. Просто вона мене дістала. Звідки в її очах неприхована ненависть до мене? А ні, не відповідай, я знаю — ти з нею не спав, а вона так мріяла.

— Зараз у твоїх словах звучать ревнощі.

— Я й не приховую цього. Мені неприємне таке ставлення, — пояснила я, сідаючи в крісло, і відпиваючи зі склянки воду.

— Не злися, Лі. Хочеш, я розпоряджуся, і в кабінеті зроблять ремонт?

Дамір підійшов до мого столу, і тепер сам, як я кілька годин тому, присів на край столу біля мене.

— Яким чином? Тобі ж працювати треба.

— Думаю, буде можливість після нового року.

— Добре.

— Мала, ну ти чого така дратівлива сьогодні?

— Пробач, Даміре, просто переживаю, що скаже мама.

— Все добре. Хочеш, я буду поруч, коли ти зателефонуєш їй?

— Ні, — я рукою провела по його волоссю і почула задоволене зітхання, — я сама. Я впораюся.

— Як знаєш. Ти закінчила?

— На сьогодні — так.

— Поїхали додому, хочу масаж.