Читати книгу - "Раб. Книга 1. Чужий біль, Нідейла Нельте"

Розуміє, що їй може випасти шанс поцілувати Антера, радісно киває.

– Тільки в щоку, – додаю. – А то в губи цілуватися терпіти не можу.

Вона тьмяніє, але й на те згодна.

– Що, взагалі? – дивується. – А я люблю...

– Взагалі!

– Гаразд, – зітхає. – Домовилися.

Бачу, що Антеру поцілунком в щічку не обійтися, прости милий, це ж краще, ніж іти в кімнату покарань під наглядом Олінки, правда?

Втім, Антер, схоже, не збирається поступатися, як-то підозріло очі в нього загорілися, підхоплює мене на руки, здається, перш, ніж встигаю наказати.

– Не страшно... – шепочу йому тихенько, – навіть якщо не виграємо.

Дивиться гидливо на Олінку, на раба, який тримає її, – гордість, чи що, прокинулося? Да уж, час і місце ті ще... Втім, могло бути й гірше.

– Почали? – цікавиться Олінка. Киваю. Вона відраховує, і наші хлопці зриваються в біг.