Читати книгу - "Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя"

Радниця з любов’ю глянула йому у вічі. Раптом у нього виникла рятівна думка:

– Проте я ніякий не портретист, милостива пані.

– О, та це нічого. Портрет Елізабет – яскравий доказ вашого таланту.

– Милостива пані, але ж ви вашим знавецьким оком, – дружина комерційного радника солодко усміхнулася, – напевно, зауважили, що картина не зовсім подібна до оригіналу, – вирішив схитрувати Фріц. – Вона дуже стилізована.

– Так, маєте рацію, – кивнула вона.

Фріц утішився. Йому здалося, що її все-таки можна спіймати на вудочку.

– А таке не кожному до смаку. У мене, наприклад, зморшки та пігментні плями виходять набагато краще, ніж гладенькі юні обличчя. Здебільшого я й відтворюю тільки старих, зморшкуватих людей, а юних не малюю ніколи. Хіба що стилізую, як ви бачили. Як я вже згадував, я погано розуміюся на молодих обличчях. Тому я відмовив і вам… – Він серйозно глянув в одутле, безформне обличчя. – Тонкі лінії та форми мені не вдаються… Але в мене є друг, молодий і дуже талановитий художник. Він навчався в Дюссельдорфі, і тут у нього дуже багато замовлень. От він малює портрети насамперед молодих людей. Що на це скажете, милостива пані?

Вона похитала головою. Неприкриті лестощі вдарили їй у голову. Але жінка здатна витримати ще й не таке! І навіть зовсім несусвітнє!

– Але мені найкраще було б з вами!

– Я б залюбки вас намалював…

– Ну, тоді чи не могли б ви прислати до мене свого друга?

– Так, звісно! Коли?

– У вівторок, о п’ятій, приходьте разом із ним до мене на чай.

– Для нього це буде велика честь. Ми прийдемо вчасно.

– Добре, маестро. – Вона кинула на нього млосний погляд. – А тепер покажіть мені ваші останні творіння.

Фріц пішов разом із нею в ательє. Урешті-решт вона попрощалася:

– Отже, до вівторка… З нетерпінням чекатиму на нову розповідь про Італію.

Коли вона пішла, Фріц полегшено видихнув. Йому пощастило. Одним пострілом убив двох зайців. У Фріда буде ще одне замовлення, а він позбудеться цієї пречудової радниці. Задоволений собою, Фріц сів пити чай з медом.

Раптом він почув тихе дзижчання біля вікна казок.

«О, моя медоносиця прилетіла», – подумав він. Уже кілька днів, у післяобідню пору, до нього регулярно навідувалася ця мила гостя. Бджілка. Разом із сонцем вона крізь вікно казок проникала в кімнату і з тихим дзижчанням літала довкола квіток. Фріц поклав на тарілочку трохи цукру та меду й обережно поставив її біля квітів. Бджілка швидко побачила смакоту й узялася нею ласувати. Через деякий час вона знову знялася в повітря й, наче висловлюючи вдячність, кілька разів облетіла навколо Фріца, а вже по тому вилетіла з кімнати.

Наступного дня Фріца з самого ранку вирвали з солодких обіймів сну. З-за дверей долинав тихий шурхіт ніг. Акорд на лютні. Тиша. А тоді, під супровід уривчастих звуків лютні, залунали три юні голоси:

Музика із Франконії вернувся,

Свого життя він там позбувся,

Й тепер стоїть перед дверима раю,

Петро ж пред ним ворота зачиняє.

Господь тоді старих жінок питає:

«Що маю я робити з ним, чи з вас хто знає?»

«Тут думати й гадать не треба,

Хай к че-ча-чорту йде, а не до неба!»

Троянди у водиці,

Дами у світлиці,

Прекрасна Розмарі.

Старі діди тоді заговорили:

«Добро його ми так і не відчули,

Він в церкву не ходив ніколи,

І з «Отченашу» не завчив ані глаголи!»

Музи`ка взяв тоді нарешті слово:

«Хоч скрипка моя і не від святого,

Виспівує вона щодня і на свій штиб:

«Помилуй, Господи, мене, не схиб».

Троянди у водиці,

Дами у світлиці,

Прекрасна Розмарі.

Дівчата прорекли: «Ісусе Христе,

Він так і не пізнав кохання чисте,

Він цілував нас і рушав додому,

Ніхто його не бачив довгії літа по тому».

З грудей музи`ки вирвались ридання:

«Прекрасна діва вкрала всі мої бажання.

Без серця я не міг уже кохати,

Тому зумів лиш плакати й страждати».

Троянди у водиці,

Дами у світлиці,

Прекрасна Розмарі.

Та ось прибігли діти-квіти,

«Ах, Петре наш, не виганяй музи`ки!

Ми підем з ним із краю в край,

Де грає він – троянди й рай!»

Господь промовив: «Будь спасен!

Дитячий сміхом ти благословен!

Ах, Петре, швидше відчиняй,

Дитячий танець не спиняй!»

Троянди у водиці,

Дами у світлиці,

Прекрасна Розмарі.

Урешті тріо радісно защебетало:

– Вітаємо, дядьку Фріце, вітаємо тебе! Вітаємо нашого уродинника!

А тоді почулося поспішне шкряботіння об двері, а за ним – дріботіння молодечих кроків униз сходами.

Фріц був украй зворушений. Він швидко зіскочив із ліжка й одягнувся. За дверима стояв барвистий кошик із квітами та печивом. А поряд лежали кілька книжок, саморобний шовковий кисет і ціла папка з гравюрами. Фріц усе обережно заніс до мансарди мрій і пішов на закупи. Він накупив усякої всячини: родзинок, масла, яєць, мигдалю – і з усмішкою на вустах узявся замішувати тісто. Тоді відніс його до сусідки, а та запевнила, що спече пиріг якнайкраще.

– А чому б вам не купити готовий у пекаря?

– Я вже купив. Але цей – особливий. За рецептом моєї коханої, нині покійної.

Надвечір усі посходилися. Мансарда мрій була по-святковому прибрана. Паульхен першою кинулася назустріч Фріцові:

– Дядьку Фріце, живи ще тисячу років, а ми завжди будемо поруч. А тепер прийми від мене поцілунок!

Усі сміялися і навперебій балакали, як-от:

– Ого, дядьку Фріце, але й смачний у тебе пиріг!

– Ти сам його спік?

– Яка ж у тебе запашна кава!

– Який прекрасний день народження!

Усі сиділи навколо столу із запаленими свічками й насолоджувались їжею та ароматною кавою.

– А тепер ми їстимемо Луїзин пиріг, – оголосив Фріц. – Я його сам спік за рецептом Лу. Скуштуйте.

– Дядьку Фріце, та ти і швець, і жнець, і на дуду грець.

– А знаєш, що витворила Паульхен? – заговорив Фріц. – Призначила побачення відразу двом студентам у червоних кашкетах – і обом на сьогодні, на четверту: одному – біля міського валу, а другому – біля міських воріт, і тепер обидва ждуть її не діждуться, а вона й іти не збирається.

– Ну й ну, Паульхен, – усміхнувся Фріц, – то ти буваєш такою жорстокою?

– Ах, дядьку Фріце, все зовсім не так погано! Ці двоє – справжні телепні. Перший – патентований стиляга і франт, а другий уважає себе нездоланним Дон Жуаном. Так що холодний душ їм не завадить.

Вони гомоніли про