Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Коли я увійшов у будинок, Арі сиділа в кріслі з книгою в руках, а біля її ніг мирно спав Оскар. Вона виглядала спокійною, і це єдине, що тішило мене цього вечора.

Мій Янгол.

Достатньо було просто бачити її, щоб трохи відпустило. Але реальність нависала над нами, як грозова хмара, і це зводило мене з розуму.

— Ти трохи запізно. Я вже повечеряла, вибач, — вона підвелася, наблизилася й торкнулася губами моєї щоки.

— Це ти вибач, мила. Я затримався, — м'яко відповів я, поклавши долоню на її живіт, що вже мав досить відчутні розміри. — Як ви себе почуваєте?

Арі зітхнула й усміхнулася.

— Нормально. Тільки спина трохи болить, і я засинаю на кожному кроці.

— Тобі треба відпочити, чому ти ще не в ліжку?

— Не хотіла лягати без тебе, — вона опустилася на диван й потягнулася, розслабляючи плечі. — Може, подивимось фільм? Чи ти голодний? Я можу щось розігріти.

Я зняв піджак і недбало кинув його на спинку дивана, сідаючи поруч із нею.

— Не потрібно, мила. Хочеш подивитися щось конкретне?

— Ні, — тихо відповіла Аріель, вмощуючись ближче й поклавши голову мені на груди. — Я просто хочу побути з тобою.

Я провів пальцями по її волоссю, відчуваючи, як напруга дня потроху розчиняється в цьому моменті.

— Я звільню свій графік найближчим часом, кохана, — прошепотів я, торкнувшись губами її щоки. Вмикнув телевізор і почав гортати список фільмів на Нетфліксі.

— У п’ятницю візит до акушера-гінеколога, ти підеш зі мною? — вона стиснула мою руку, ніби справді думала, що я міг би це пропустити.

— Навіть не обговорюється, — я знову поцілував її в скроню.

Вона задоволено зітхнула, ковзаючи кінчиками пальців по моєму зап’ястю. Я зробив гучність трохи тихішою, бо знав: вона не додивиться фільм до кінця. Через кілька хвилин її подих вирівнявся, і я відчув, як її тіло стало розслабленим у моїх обіймах.

Вона заснула.

Я дивився на неї, ловлячи кожен м'який порух її вій, кожне ледь помітне здригання губ у сні. Як же я боявся за неї. За них обох.

Притримуючи її, я обережно нахилився й доторкнувся губами до її живота.

— Я зроблю все, щоб ви були в безпеці, — прошепотів я, ніби наш син уже міг мене почути.

Він буде народжений у спокої. В безпеці. В любові.

Я мав подбати про це, що б там не сталося. 

Різкий крик розірвав нічну тишу, змусивши мене прокинутися в одну мить. Я інстинктивно потягнувся до світильника, увімкнувши тьмяне жовте світло. Годинник на тумбі показував третю ночі.

Аріель різко сіла у ліжку, її груди судомно здіймалися, ніби вона щойно вибралася з води після довгого занурення.

— Янголе, це лише сон, — я негайно притягнув її до себе, занурюючи пальці у шовковисті пасма її волосся, намагаючись заспокоїти.

Але її трясло. Надто сильно.

Чорт. Я вже почав вірити, що нічні жахіття залишилися позаду, що минуле втратило свою владу над нею. Я мав би знати, що це лише ілюзія. І зараз, коли її маленьке тіло тремтіло в моїх обіймах, коли я відчував, як її нігті впиваються в мою футболку, я ненавидів себе за те, що не міг забрати цей біль.

— Це… це було так реально, — її голос затремтів, а сльози обпекли мені шкіру, коли вона ще сильніше притиснулася до мене.

— Ти в безпеці, мила, я тут, — я ковзнув пальцями по її мокрих щоках, залишаючи легкі поцілунки там, де були сльози.

Вона схлипнула.

— Мені наснився Девід… Вибач, що розбудила…

— Не вибачайся, — я міцніше обійняв її. — Хоч би коли ти мене розбудила, хоч би з чим прийшла — я завжди буду тут.

Аріель знову схлипнула, і я зрозумів, що їй треба говорити. Вона не могла тримати це в собі.

— Він… Він стояв біля нашого будинку, просто дивився на мене. Я не могла рухатись. Не могла закрити двері. — Вона судомно втягнула повітря. — А потім… він сказав, що забере дитину. Що я ніколи його не побачу…

Її голос обірвався, а в моїх грудях піднявся гнів, такий холодний і чорний, що я ледь не задихнувся від нього.

Я зціпив щелепи.

— Він не зможе до вас дістатися. Я цього не дозволю.

— А якщо…

— Ніяких «якщо». — Я змусив її подивитися мені в очі. — Я не дозволю йому навіть наблизитися. Він уже мрець, кохана, тільки ще не знає про це.

Її губи тремтіли, і я провів по них великим пальцем.

— Давай я принесу тобі води? — запитав м’яко, хоч і розумів, що ні вода, ні теплий чай не допоможуть їй забути цей кошмар.

Вона похитала головою.

— Просто залишайся зі мною.

Я вклав її назад у ліжко, обережно накриваючи ковдрою, і ліг поруч, знову обіймаючи.

— Засинай, Арі, — прошепотів я. — Я тут. І я нікуди не піду.

Вона повільно заспокоювалась, її дихання вирівнювалось, але навіть коли вона знову заснула, я залишився лежати з розплющеними очима, дивлячись у темряву.

Нічна тиша більше не здавалася спокійною. Вона була загрозливою.