Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Аріель.
Ранок почався не найкраще. Голова була важкою, втома оселилася в кожному м’язі, а в шлунку клубком зав’язалася тривога. Лео відразу це помітив—звісно ж, він завжди помічав усе.

— Я залишуся з тобою сьогодні, — сказав він, підозріло вдивляючись у моє обличчя.

— Ні, не треба, я нормально себе почуваю, — спробувала запевнити його, змушуючи себе посміхнутися.

Його погляд залишався пильним, але я знала: якщо зараз наполягатиму, він поступиться. І він поступився. Але, перш ніж піти, ще раз обійняв мене, ніби відчував, що мені це потрібно більше, ніж я визнавала.

Правда була в тому, що я давно не почувалася нормально. Кожної ночі снилося одне й те ж. Девід. Його холодний, порожній погляд. Його слова, від яких мороз пробігав по шкірі. Його сміх, який переслідував мене навіть після того, як я прокидалася.

Завтра буде мій перший сеанс у психолога. Я не знала, з чого почати. Розбирати травми дитинства? Те, що відбувається прямо зараз? Чи говорити про страх, що чіплявся до мене, мов друга тінь?

Єдине, що хоч трохи заспокоювало, — це вчорашній прийом у лікаря. Наш малюк розвивався правильно, жодних відхилень, усе було ідеально. І поки я трималася за цю звістку, наче за рятівний круг.

Лео поїхав на роботу, а я, зібравшись із думками, написала Ашеру із проханням зустрітись.

Останні кілька днів я вагалася. Робити це за спиною чоловіка — жахлива ідея, я знала це. Лео б зненавидів мене за цей вчинок, але... мені потрібні були відповіді. А він зараз їх мені не дасть.

Я не була впевнена, що їх дасть хоча б Ашер. Але я мусила спробувати.

Коли я зайшла в кав’ярню, він уже був там. Сидів за столиком біля вікна, обхопивши руками чашку з кавою. Його погляд ковзнув по мені, швидкий, холодний, ніби перевіряючи, чи я взагалі варта цієї зустрічі.

— Аріель, — сухо промовив він, кивнувши на стілець навпроти.

— Ашер, — відповіла я, сідаючи.

— Лео не знає, що ти тут, — його голос звучав спокійно, але я відчула, як за цими словами ховається гостра увага. Ашер завжди розумів більше, ніж хотілося. І цього разу це було навіть на руку — я не збиралася затягувати розмову.

— Ні, не знає, — зітхнула я. — Але ти — єдиний, до кого я могла звернутися.

Він підняв брову, вивчаючи мене, а потім відставив чашку убік.

— Мені вже не подобається, як це звучить.

— У тебе є відповіді, які мені потрібні. Я це знаю, — я сплела пальці, намагаючись придушити тривожне тремтіння.

— Відповіді? — повторив він, перехилившись вперед. — Які ж саме?

— Це стосується Лео.

— І чому б тобі не запитати про це у нього?

Я заплющила очі, видихаючи через ніс.

— Бо він уникає цих розмов.

— І ти думаєш, що я скажу тобі більше, ніж він? — у його голосі прозвучав ледь помітний скепсис, а в погляді з’явилося щось схоже на жалість.

— Я просто хочу зрозуміти його, — прошепотіла я. — Будь ласка.

Ашер відкинувся на спинку стільця, схрестивши руки на грудях. Було видно, що він вагається, розмірковує, чи варто заходити так далеко.

— Лео тобі нічого не розповів, тому що вважає, що так буде краще, — нарешті сказав він.

— Краще для кого? Для нього? — у мені закипав гнів, але я змусила себе говорити тихо.

— Для тебе, Аріель, — його голос став суворішим. — Ти ж розумієш, що не всі таємниці варто відкривати?

— Я маю право знати!

— Ти хочеш знати правду чи хочеш почути щось, що тобі легше буде прийняти? — Ашер різко нахилився вперед, і я мимоволі відсахнулася.

— Я хочу правди, якою б вона не була. Я знаю, що він не ідеальний. Але хіба є ще щось, що могло б мене налякати?

— Ти наївна, якщо досі вважаєш, що Лео — головне зло в цій історії. Можливо, саме тому він мовчить.

Я напружено вдивлялася в обличчя Ашера, не розуміючи, що він намагається сказати.

— Я знаю про Девіда...

— Девід — лише перехідна ланка у тому, що сталося. Йому байдуже на тебе чи твою матір. Він просто паразит, який живе за рахунок інших. І Лео ніколи б його не покривав.

— Я просто хочу знати правду… Ти знаєш про договір… — я перевела подих. Не мало сенсу приховувати те, що й так було йому відомо. — Але досі багато чого не розумію…

— Ти справді така наївна, чорт забирай… — в його голосі не було сарказму, лише відчай.

— Тоді просвіти мене! Усі навколо щось знають, усі розуміють, а я ніби блукаю темним тунелем, у якому не можу знайти вихід! Я не зламаюсь від правди, якою б вона не була!

Ашер важко зітхнув і нахилився вперед, упираючись ліктями в стіл.

— Для чого ти шукала компромат на Лео того дня?

Його питання вибило мене з рівноваги.

— Ти… ти знаєш і про це?

— Це не має значення. Це вже проблема Лео, що він дозволив тобі так легко залізти йому в голову. Але питання залишається тим самим: навіщо ти це зробила? Відповіді, які ти шукаєш, починаються саме тут.

— Я… я розумію, що вчинила жахливо… Але до чого це зараз?

— Справа не в тому, хто і що тоді зробив. Проблема в тому, що ти постійно бачила лише одного винного — Лео. Тому що він дозволяв тобі так думати. Але ти й не намагалася поглянути на ситуацію інакше.

У моїй голові був хаос. Я не хотіла повертатися до тих подій, але мусила. Але чому це так важливо? Я не бачила зв’язку…

Так, я справді знайшла ті документи. Але я б ніколи не почала їх шукати, якби не постійний тиск мами…

Боже…

— Ти нарешті зрозуміла, — промовив Ашер, спостерігаючи за тим, як на моєму обличчі проступає усвідомлення. — Я вже й не очікував на щось подібне.

Я мовчала. Думки металися в голові, стискаючи її зсередини, наче лещатами.

— Моя мама… — прошепотіла я, не в силах переварити почуте.

— Твоя матір — справжня стерва, але варто віддати їй належне. Вона вміє торгуватися, якщо змогла шантажувати його.

— Вона шантажувала Лео? Навіщо? — я відчайдушно чіплялася за надію, що Ашер помиляється, що це просто чергова гра.