Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— У мене просто слів немає, — сказав Олександр.

— Може тобі варто на кілька днів змінити ще й ім'я. В обличчя тебе не впізнати, — запропонував Євген.

— Це матиме сенс тільки якщо Альфред підіграє мені, — сказала я з посмішкою — Альфред, як твої акторські таланти?

— Кульгають на обидві ноги, — буркнув він, — може закрити тебе в каюті й нехай хто сунеться, пристрелю.

— Суворий хлопець, — сказав король. — У мене інша ідея. Давайте скажемо, що Ізабелла залишилася на цій планеті. А з планети ми взяли просто попутницю.

— Це має сенс, — сказав Міхель, — у нас інколи молодь покидає планету і летить на навчання на інші планети. Ізабелла може видати себе за Ібужку, у них найпоширеніше ім'я співзвучне з твоїм Іма або Імарінга. Альфреду тоді можна буде зіграти засмученого хлопця, дівчина якого залишилася на планеті без нього. А він змушений полетіти.

— А яким чином Ібужка могла опинитися у вас на планеті? — запитала Мартіна.

— У нас живе пара десятків ібужців, і кілька скоро будуть відлітати. Тож якщо одній милій панянці пощастило полетіти з попутниками на Афон. А там Іма може сама придумати в який університет і на який факультет вона вступає.

— Якщо університет, то тільки центральний Афонський і на скільки я знаю економіка, — сказала Олександр.

Я тільки кивнула. Ось легенда і готова. Альфред уже був похмурим від цієї ідеї.

— Альфред, ти вже в роль вжився. Судячи з вигляду.

Він на моє зауваження посміхнувся.

— Уже сумую за Ізабеллою.

— Думаю, ти з нею зустрінешся вже на Афоні. Вона прилетить наступним кораблем.

На кораблі я не стала довго засиджуватися у своїй маленькій каюті. А відразу пішла гуляти кораблем. Захопила з собою тільки планшет, навушник і всю нечисленну готівку, яка в мене була. У барі замовила собі каву і трохи озирнулася. Мило тут, чисто і пустельно. Хоча хлопці з охорони королівської родини вже теж сиділи тут же, тільки за столиком. Коли їм принесли тарілки з їжею, зрозуміла, що це щось на кшталт кафе. За кілька хвилин до них приєднався Альфред. Він мигцем подивився на мене й одразу сів за столик. Що ж свою роль він грає добре. Хоча це трохи дивно бути зараз окремо і вдавати, нібито ми незнайомі й чужі одне одному. Сумно зітхнула і стала пити каву. Вона тут дуже смачна. До мене підсів Євген, злегка посміхнувся.

— Привіт.

— Привіт.

— Ти Іма правильно?

— Так, — сказала спокійно і відпила кави.

Біля Євгена за барну стійку присів чоловік, я ледь кавою не подавилася від здивування, він був Ібужцем як і нібито я. Він суворо подивився на мене, так що в мене по спині мурашки натовпом прибігли. Я трохи поїжилася. Було відчуття, що мій маскарад зараз розкриють.

— Імаринга, — сказав Ібужец суворо, — не варто скорочувати ім'я на свій манер.

Євген глянув на Ібужця і ретирувався за столик. А мені було трохи не по собі.

— Ти хоча б подумала про маскування, а то так тебе з Афону одразу відправлять назад батькам.

— Чому? — трохи ображено запитала я, ну прям як дитина.

— Ти себе в дзеркало бачила, дитино, — сказав він уже ласкаво — Тобі скільки років?

Вирішила не говорити на кшталт 21, а раз я лечу вступати до університету, то приблизно 18.

— 18.

Чоловік хмикнув і посміхнувся доброю широкою посмішкою.

— Ех дитино, тобі не може бути 18. Могла б на матір уважніше подивитись і домалювати обережно дещо тут, — він показав на ділянку трохи вище перенісся. — До 18 років там з'являється певний темний малюнок. А так на митниці тебе одразу завернуть додому. Хіба що тебе передали під опіку когось із дорослих.

Я задумалася, на Альфреда намагалася не дивитися. Побачила, як у зал зайшла королівська пара. Александр одразу підійшов до нас.

— Імаринга все гаразд? — одразу запитав він.

Я подивилася на свого співрозмовника, потім на короля з королевою. Ібужец злегка вклонився і сказав.

— Я дізнавався в Імаринги, хто її супроводжує на Афон. Оскільки вона ще не повнолітня.

Благо Олександр зберіг спокійне обличчя. Просто сказав:

— Мабуть, це ми. Ми погодилися допомогти дістатися дівчинці до Афону. Нам вона сказала, що вже доросла.

— Вибачте, мілорд, але це знають усі Ібужці, у дорослий з'являється візерунок тут, — він показав на себе — У неї його немає, значить ще дитина. І якщо вона буде без супроводу на митниці її не пропустять.

— Я догляну за дівчинкою, — сказала Мартіна. — Дякую, що сказали...

— Еммануїл, Ваша Величносте.

— Дякую Еммануїл.

Він пішов, а королева взяла мене за руку і як дитину повела за їхній столик.

— Тобі просто пощастило, — сказала вона тихо.

— Домальовувати вже щось пізно, — сказала я тихо, — Я, чесно кажучи, думала, він зрозуміє, що це все малюнок. Але те, що мене за дитину прийняли, це лестить, однак.