Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Краще тебе будуть дитиною сприймати. Може хоч менше проблем буде, — тихо сказав король. — І взагалі-то дітям каву не належить пити.

Я закрила обличчя руками і намагалася не сміятися в голос.

— Іма не здумай сміятися, — сказав Олександр з усмішкою.

Мені принесли рахунок за каву. Олександр його в мене забрав і сказав з посмішкою:

— Так дитина, свої замовлення записуєш на наш рахунок.

— Добре татко, — цсміхнулась я. — І в дитини є ім'я.

Мені просто по доброму посміхнулися. До нашої пізньої вечері приєдналися ще й принци. Олександр тихо сказав їм про те, що я вважаюся неповнолітньою і щоб вони це враховували. А то спалять усе маскування. Після вечері всі розійшлися спати. Я кілька годин крутилася на ліжку так і не змогла заснути. Написала про це Альфреду. За кілька хвилин отримала від нього відповідь.

«Я теж не можу заснути. Але доведеться терпіти до Афону. У мене до речі твоє снодійне. Можу принести»

«Не варто. Спробую так заснути. На добраніч»

«На добраніч»

Я так і не заснула. Одяглася в спортивний костюм і пішла гуляти кораблем. Щоправда, ноги за пів години привели мене до бару. Знову замовила собі каву, тільки вже з густою молочною пінкою.

— Привіт, — до мене підсіла незнайома дівчина.

— Привіт.

— Я Олена.

— Імарінга.

— Я чула, що наш корабель послали забрати королівську сім'ю та Ізабеллу Норіх. Тільки ось її на кораблі я так і не бачила.

— Так вона на планеті залишилася.

— А ти тут яким шляхом? — запитала вона з милою усмішкою.

— Лечу на Афон, вступати до університету. Король із королевою погодилися мене взяти з собою.

— Це за які такі заслуги?

Я знизала плечима.

— Добре попросила.

— Я чула Ізабеллу вони удочерили. Цікаво з чого б раптом їй залишатися на тій дикій планеті.

— Міледіум не дика планета. Просто ми не пускаємо чужинців, які хочуть нас розорити. Банальна обережність. А так хіба мало навіщо вона захотіла залишитися, це її право. А ти її подруга?

— Ні, — вона усміхнулася, — просто думала, чи вдасться з нею познайомитися і поспілкуватися. З такими як вона треба дружити. Думаю, її хлопець із нею тільки заради її грошенят.

Я хмикнула. Олена подивилася на мене з легкою задоволеною посмішкою. Як на мене бридко про таке міркувати.

— Хочеш сказати, що сама так не думаєш.

— Я про Ізабеллу знаю тільки з новин.

— Я теж, але сама по суди. Хто в своєму розумі не захоче з нею подружитися або закохати її в себе.

— Це огидно.

— Ой типу якби в тебе була можливість влаштуватися краще, ти б не скористалася такою можливістю. Хоча ти то, якраз і скористалася, як ти вмовила тебе взяти сюди на борт?

— Просто попросила. Я знала до кого звернутися. І в нас на планеті це нормальна практика іноді відлітати з попутними кораблями. І для цього не треба прогинатися під когось або вдавати з себе казна що.

— Гаразд, гаразд, не психуй.

Олена пішла. Вона мені конкретно зіпсувала настрій. Допила каву і попросила зробити мені ще якийсь його вид. Ця дівчина вивела мене з рівноваги. І я не вірю, що Альфред зі мною тільки через гроші, хоча б через те, що коли ми познайомилися і почали зустрічатися, він не знав, хто я. Та й після стількох спроб мене вбити теж не кинув, хоча його вже самого кілька разів ледь не вбили через мене. Тут справді потрібно любити і бути досить сміливим, щоб бути зі мною.

— Чому не спиш? — запитав Еммануїл.

— Не спиться, — тихо сказала я, мені якраз поставили капучино з кумедним малюнком якогось звірка. — Здалося одразу жорстким ліжко, хоча я і на більш жорсткому спала. А тут не змогла заснути. Може через нове місце.

Він погладив мене по спині як маленьку.

— Хто тебе вже засмутив? З королівською родиною ти була більш радісною.

— Вони хороші люди. А так підходила тут одна дівчина. Я не згодна з її міркуваннями.

Я зім'яла серветку, а потім порвала її на шматки.

— Імаринґа, — сказав він лагідно, — подивися на мене, — я підняла голову і подивилася на жовтошкірого чоловіка, — ти ще багато гидот у цьому житті почуєш. І якщо так ти будеш реагувати на кожне висловлювання, — він замовк на кілька секунд, стер долонею сльози, що виступили, я навіть не помітила їх. — Це отруїть твою душу. Я не прошу тебе ставати черствою. Просто не сприймай усе близько до серця. Можливо, ти занадто рано поїхала від батьків.

Ох, даремно він сказав про батьків, бо тепер я насилу стримувала сльози. Еммануїл змінився в обличчі. А потім постарався спокійно запитати.

— Чому ти насправді поїхала?

Мені не хотілося йому брехати. Тому я просто витерла сльози і стала пити капучино.