Читати книгу - "Астальдо"

— О, в Лутіень може закохатися навіть сірий гірський валун, — відповів Ангарато щиро, — але я лише милувався панною, як то і належить чемному Ельда. А битву… Битву я дійсно програв — союзу не буде.

— Князь Ельве назвав причину? — спитав спохмурнілий Нолофінве.

— Він звелів мені переказати дослівно, — відповів Ангарато, — «Нолдор вільно жити в Гітлумі й на узвишшях Дортоніону, і на порожніх та незаселених землях на схід від Доріату, проте в інших місцях мешкає мій народ, і я не терпітиму, щоб обмежували його свободу чи, тим паче витісняли з власних осель. Отож, вашим князям і княжичам з Заходу слід стежити за своєю поведінкою, бо Володар Белеріанду — я, і кожен, хто хоче жити на цих теренах, має прислухатись до моїх слів. У Доріаті не оселиться жоден Нолдо, сюди приходитимуть лише ті, кого я запрошу погостювати, або ті, хто потребуватиме моєї допомоги.»

Тиша, яка залягла в зібранні раптом урвалася сріблястим сміхом, схожим на надтріснутий дзвіночок.

— О Великі Валар, — сказав Майтімо, відсміявшись, — Нолдор, це голос вождя… Володар Белеріанду… Володарем зветься той, хто дійсно володіє, а Тінголло милостиво подарував нам право селитися на землях, непідвладних йому. Він панує лише в Доріаті, тож нехай радіє, що його сусідами будемо ми, а не орочі орди,

— Однак, що за стиль, — мовив Нолофінве стиха, — просто пісня…

— Напевне, — єхидно сказала Артаніс, котра завжди приймала участь в нарадах, — цю горду відповідь складав сам великий Даерон, перший співець Доріату. Я чула, що він уклав писемність для Синдар, хоча сам Сінголло використовував для переписки з батьком моєї матері тенгвар — буквицю Феанаро. Тепер князь Ельве напевне забув тенгвар, а нас вважає за настільки нерозумних, що говорить з нами вустами посланника, як до зустрічі Квенді з великим Ороме.

— Ангарато, — спитав Нолофінве, — така гостра відповідь не була обумовлена тим, що князь Ельве отримав звістки з Заходу?

— Ні, - відповів Ангарато, і мимоволі позирнув недобре в бік синів Феанаро, — звісток з Заходу не було уже давно. Вони нічого не знають про Альквалонде. Князь Ельве та княгиня Меліян, незважаючи на різкий тон звернення, запросили до Менегроту княжича Фінарато з братами та сестрою, як кровних родичів. Але це, власне, єдині приязні слова, які я почув в Менегроті.

— Нічого нам там робити! — пирхнула Артаніс, — ці родичі занадто пихаті для вигнанців-Нолдор, проклятих Суддею.

— Я б не відмовлявся так різко, — обережно мовив Фінарато, — з Доріатом потрібно підтримувати зв’язок, і може, згодом…

— Власне, — підтримав його Ангарато, — я теж такої думки… У них добре вишколене військо, а воєвода Маблунг…

— Нема чого, — раптом різко мовив Моріфінве, який вже давно не міг всидіти на місці від люті, - синам Арафінве взагалі там бувати! Чи може, тобі, Ангарато, сподобалося носитися гінцем туди-сюди, оповідаючи байки в печерах Менегроту, та привозячи образливі відповіді? Як би не заносився цей пихатий Ельве, але він є лише Моріквендо[138], і ним і зостанеться тисячі літ. Не забувай, що Третій Дім прибув аж сюди на хвості у Другого Дому, ваш князь зостався у Валінорі, і ви не маєте права укладати угоди… Чи може ви скористаєтесь отим родичанням? Велика честь для Ельда мати за батька володаря Нолдор, але мати ваша — Телере, а ми переконалися ще в Альквалонде, що Телері жадібні та ледачі істоти, нездатні ні на дружбу, ні на родичання, і таким же є князь Тінголло!

Ангарато підхопився зі свого місця. На щастя, нарада відбувалася в шатрі у Руссандола, чия черга була сьогодні приймати гостей, і ніхто з Ельдар не бачив сварки.

— Ти, пихатий сину Феанаро, — вимовив Арафінвіон, — всі наші біди і погибель від твого роду… І ти дорікаєш мені матір’ю, ти, чистокровний? Ти дорікаєш мені опісля того, як ви покинули брата в обіймах смерти і вже майже поділили його вінець?

Моріфінве теж підірвався зі свого місця і схопився за меч.

— Сядь, Карністіро! — почувся шепіт Майтімо, — Наказую — сядь!

— Він образив тебе і нас!

— Мене вже нічого не може образити, — прошипів Руссандол, — чи чуєш, нерозумна істото? Поклади зброю, і займи своє місце!

Моріфінве сів. Страшний понівечений голос Майтімо нагадав йому про їхню спільну провину болісніше, ніж слова Ангарато.

— Вибачте мене, князю Нельяфінве, — мовив Ангарато ввічливо, і голос його мимоволі потеплішав, — але я нині покину ваше шатро. Ви особисто нічим мене не скривдили, і я завжди шануватиму ваш нескорений дух, але дозвольте вам поспівчувати — вам не пощастило з родичами!

З тим Ангарато повернувся і майже вибіг з шатра. За ним вискочив Айканаро, кинувши на Моріфінве нищівний погляд. Артаресто поглянув на Фінарато і зостався сидіти.

— О, — медовим голосом сказала Артаніс, — мої брати є палкими незгірш за чистокровних Нолдор… Але дозвольте сповістити вельмишановного Моріфінве, що Артаніс Алтаріель Арафінвіоні не буде перед тим, як навідати родичів, питати дозволу у нього…

— Я прошу, — озвався Нолофінве, — припинити ущипливі промови, і подумати над тим, що робити далі. Власне, я пропоную ось що… Вільних земель тут вистачить і на десяток рушень, таких, як наше. Ми маємо взяти Морінготто в облогу — оточити Північ ланцюгом оборонних фортець… І тримати облогу, аж доки не накопичимо сил для взяття Ангбанду. Ви ще не забули, милі родичі, для чого ми прийшли сюди? Аж ніяк не для того, щоб оголосити війну Ельве Сінголло за його нерозумну відповідь. Ми прийшли битися з Пітьмою Півночі, і нам байдуже, чи захоче нам допомогти князь Ельве, а чи волітиме відсиджуватися за вичаруваним його жоною-Майе захистом. Однак, у будь-якій війні, краще мати за спиною приятеля, або — хоча б — не ворога. Арафінвіонів запросили до Менегроту — гаразд. Побувайте там усі… Особливі надії я покладаю на мудрість нашого Фінарато і… на вроду Артаніс.

По колу Ельдар пронісся тихий смішок, а присутня тут таки Арельде трохи ображено випнула вустонька.

— О, моя донька теж гарний миротворець, — всміхнувся Нолофінве, — але на жаль її не впустять до Доріату без особливого запрошення. Втім, можливо, з часом недовіра розвіється, і ми будемо вільно навідувати одне одного. Нараду закінчено, Нолдор. А найближчим часом, коли повернуться всі наші вивідачі, ми розподілимо землі і рушення розділиться, як ріка ділиться біля гирла. У кожного князя буде досить своїх клопотів, сутичок стане набагато менше…

— Я сподіваюся, що мої землі будуть достатньо далеко від князівств синів Феанаро, — пробурмотів Турондо, — ці особи, я говорю, звісно, про трьох з них, приносять колотнечу всюди, де з’являються.

Розподіл земель відбувся десь через