Читати книгу - "Астальдо"

У Куруфінве, котрий дивився на все це, звузилися очі. Фіндекано раптом зрозумів — цей не визнає провини. В дружній сімці таки зосталася прогалина, яка згодом могла принести чимало клопоту. Атарінке, молодший з Трійці, незважаючи на юний вік, був серед трьох братів верховодою, завдяки тому, що успадкував від Феанаро і зовнішність, і характер. Тільки князь Феанаро був запальним, все так, але не підлим. А Куруфінве-молодшого наче дійсно зурочив Морінготто, вклавши йому в душу бажання потаємної влади над душами і помислами своїх братів.

Поки що лише братів… А далі?

— Вибач… брате, — прохрипів Атарінке, більше вдаючи, що йому ще боляче, і він не може говорити.

— Що з тобою? — спитав Майтімо ледь насмішкувато.

— Холодний… вітер… Застудився…

Щось подібне, мабуть, відповідали Руссандолу його зірвиголови в не такому вже й далекому дитинстві, коли приходили додому зі слідами бійки.

— Не дражни більше вітер, братику. Ми знову разом. Ідіть до гостей, розважте їх. Ми з Фіндекано прийдемо пізніше.

Нолофінвіон провів очима трьох синів Феанаро і повернувся до четвертого. Лице Руссандола помарніло — напруга далася взнаки.

— Знову зник голос, — прошепотів Майтімо, — Рудий ще довго не зможе співати…

— Чи не занадто ти був різким з цими… дітьми?

— Нічого… Витримають. Ми, Ельдар, дорослішаємо поволі, і тіло дозріває раніше за розум. Братам доведеться подорослішати швидше — ось і все.

Фіндекано прикусив собі язика, стримуючи питання, яке було б недоречним і нечемним. Він розумів як-то було Руссандолу повернутись з Залізного Пекла і зрозуміти, що дехто плекав певні надії на його погибель, і те, що буде опісля. Він би не пробачив подібного, скажімо, Туракано… Напевне б не пробачив… А може… Хтозна… А Майтімо — він же зовсім інший, його оtorno… Шалено гордий Нолдо — це про нього.

— Якщо ти хочеш запитати, чи був я щирим, пробачивши їх, — був…

— Як ти здогадався, Руссандоле?

— З виразу твоїх очей, оtorno. Я вже говорив тобі — не смій мене жаліти. Це моя родина, мої клопоти. Я впораюсь — вони стануть справжніми воїнами-Ельдар. Бо я люблю їх усіх, з усіма їхніми слабостями і промахами. Хіба ти не так любиш своїх братів… Тобто… Вибач…

Про загибель Аракано Нолофінвіон оповів своєму приятелеві вже давно. Однак, Майтімо все ще не міг звикнути до того, що у оtorno нині є лише один брат.

— Не знаю, — мовив Фіндекано в задумі, - у нас… У нас були зовсім інші стосунки. Ми ніколи не були одним цілим — я, Турондо, Аракано… Арельде була ближчою до Турондо, а взагалі — трималася на відстані. Мені є дивною ваша палка любов і така ж палка зненависть. Стережися Куруфінве — мені здається, він близький до того, щоб зненавидіти тебе.

— Бідолашний брат найтяжче пережив батькову загибель. Я витягну його, не хвилюйся… А тепер ходімо на галявину, бо чемні Ельдар ще подумають, що ми тут повбивали одне одного…

— О, хіба таке можливо? А для чого б тоді я лазив по скелям?

— Щоб не відступити цієї чести Морінготто, хіба ні? Куруфінве так би і сказав.

Майтімо завжди усміхався так, що його лице аж світилося зсередини. Він уже не гнівався, а підсміювався над своїми неслухняними родичами. Руссандол обійняв Фіндекано за плечі і вони пішли на звуки далекої музики, все ще усміхаючись одне одному.

***

До князя Ельве Сінголло відрядили посланника на другий же день опісля вікопомної наради.

Посланником був Ангарато. Він повіз до Доріату дари, щедрою рукою вділені Майтімо, листи від Фінарато, котрий нагадував князю Ельве про родичання, листи від Артаніс та Айканаро, а також — послання від Великого Князя Нолдор Нолофінве Фінвіона.

Про Альквалонде в тих посланнях не було сказано нічого. Князі Нолдор довго радились — Руссандол з Фіндекано вважали, що варто одразу оповісти правду, а там — що схоче доля, Туракано був за обережність, і за неї ж виступили всі княжичі й князівна Nelya Nosse. Феанаріони ж на нарадах помовчували задля Майтімо і себе самих. Старший Рудий не пробачав їм нині щонайменшого непослуху, а Ант, зброєносець, котрий вже достатньо вивчив квенья, щоб вчасно наставити вушко там де треба й не треба, оповів Фіндекано, що «шестеро княжичів Феанорінгів» скаржилися одне одному, що «князь Маедрос» утискує їх. Скарги ці почув «сам Маедрос», якого Ант обожнював лише трохи менше за свого княжича, і прохрипів своїм зірваним голосом: «Ви хотіли вождя, милі браття — буде вам вождь, твердіший за князя Феанаро».

Доки Нолдор очікували на повернення посланця, в усі боки нового краю було розіслано вивідачів, землезнавців, рудознатців… Визнавалися виходи рудних жил, вивідувалися родючі поля і місця для майбутніх фортець, ліси, багаті дичиною, і ріки, багаті рибою. Ніхто в цих багатющих землях не жив, бо занадто близько були руїни Ангбанду, і орки часом робили набіги аж до кордонів Доріату. Лише найсміливіші з Синдар та Нандор блукали лісами Гітлуму, Неврасту та Белеріанду.

Оскільки це були родини, схожі за натурою на рід Анта Доронінга, яких не влаштовував залізний лад, запроваджений в Доріаті, то вони дивились на новоприбулих Еldrim нашорошено, але з цікавістю і без ворожнечі. Почалося братання, обмін піснями, змагання у володінні луком та іншими видами зброї… Нолдор, які, по старій пам’яті, дивилися звисока на срібноволосих родичів Телері, швидко втямили, що Еldrim Сутінків є відважними, майже такими самими палкими, як і самі Нолдор, обожнюють пісні, в яких їм мало хто міг дорівнятися, а вже з лука стріляють так, що їхнє мистецтво визнали навіть гордовиті стрільці Фіндекано, котрі пишалися своєю вправністю. Однак, самого Фіндекано перевершити не зміг жоден Синда, і лісами полинули пісні про великого лучника Фінгона.

Зрештою, Ангарато повернувся. Зібралася княжа рада, так бо Великий Князь зволив називати нині наради між родичами. Ангарато сидів поміж братами Арафінвіонами похмурий і якийсь розгублений.

— Я все оповів Ельве Сінголло, — оповідав він, — і віддав листи. Менегрот є дійсно дивом з див — це місто, вирублене в скелі. Місто камінного мережива… там прекрасні мости вінчають потічки, там альтанки, мов квіти, приховані у заростях… Княгиня Меліян — диво вроди, Напівбогиня… А князівна Лутіень, ще зовсім юне дитя, просто вражає…

— Однак, — озвався ледь насмішкувато Турондо, — мій родич має такий вигляд, ніби прибув з поля програної битви. Чи не закохався ти, Ангарато, в