Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Хапана, — врешті мовив М'Кола.

Я так само нічого не нагледів, і мені вже боліли очі, бо довго дивився у восьмикратний бінокль. Тепер можна було спробувати пройти лісом. Щоправда, ми могли зігнати по дорозі якусь звірину й наполохати стадо, але іншої можливості обійти антилоп і підкрастися до них згори не було.

Ми вернулись униз і розповіли іншим про все, що бачили. Саме тут можна було перебрести долину непомітно для антилоп; я зняв капелюха, і ми, пригинаючись до землі, пробрались у високій траві через луку, а потім перетнули глибокий струмок, що протікав якраз її серединою. Далі наш шлях лежав по кам'янистому виступу, а звідти вгору протилежним берегом, понад долиною під прикриттям дерев. Звідси нам довелось іти нагинці, вервечкою: ми хотіли піднятись лісом вище антилоп.

Рухалися ми швидко, але нечутно. Мені частенько випадало підкрадатися до великих рогатих тварин, і не раз, поки я обходив гірський виступ, вони встигали відійти далеко; тим-то я й дає сподівався, що антилопи залишаться на місці, і намагався іуийти на них якомога швидше й водночас не засапатись перед стрільбою.

Фляга в кишені М'Коли стукала об патрони, і я, спинившись, Звелів йому передати флягу вандеробо-масаєві. Нас було багатенько, однак усі підкрадалися нечутно, мов ті змії, і я був девен, що антилопи не помітять і не нанюхають нас. Нарешті я вирішив, що ми вже досить високо і тепер стадо Попереду нас і позаду, де сонце яскраво освітлювало лісову Галявину, і внизу, біля підніжжя пагорба. Я перевірив, чи не запорошився приціл, витер окуляри й чоло, а мокрого носовичка поклав до лівої кишені, щоб потім не використати його вдруге. М'Кола, я і красунин чоловік стали пробиратися до узлісся: невдовзі ми підповзли до самісінького краю гряди. Між нею й лукою де-не-де ще росли дерева; ми причаїлися за кущем біля зваленого дерева й, підвівши годови, побачили антилоп ярдів за триста від нас — в тіні вони здавалися темними й великими. Нас розділяли тільки ріденький залитий сонцем лісок та відкрита улоговина. Раптом дві антилопи встали і повернули голови в наш бік. Я міг би стріляти, та вони були надіта далеко, і я не хотів ризикувати й вагався, стежачи за ними. Тут хтось доторкнувся до мого плеча — це Геррік підповз до ме-йе й хрипко зашепотів:

— Піга! Піга, бвана! Думі! Думі! тобто «Стріляй! Стріляй, $|іане! Це самець! Самець!»

Я озирнувся й побачив увесь свій загін — той лежав долічерева, інший присів навпочіпки, вандеробо-масай аж тремтів від нетерплячки, мов той хорт. Я розсердився й знаком наказав усім лягти.

Отже, там є самець, і то куди більший, ніж ми бачили нещодавно з М'Колою. А дві антилопи дивились у наш бік, І,1: я пригнув голову, щоб мене, бува, не зрадив зблиск моїх окулярів; потім я знов обережно підвів голову, прикривши очі Долонею. Обидві антилопи заспокоїлись і мирно щипали траву. Та ось одна знову неспокійно звела голову; то була велика антилопа з кривими, як східні шаблі, рогами.

Доти я ще не бачив чорних антилоп і гадки не мав, який у-них зір: чи гострий, як у гірського барана, що бачить не гірше за мисливця, а чи слабкий, як у лося, що й за двісті ярдів «е розрізнить людини. Не знав я і справжніх розмірів цих тварин, але мені здавалося, що до них не менше, ніж триста ярдів. Я був певен, що не схиблю, якщо вистрелю сидячи або лежачи, проте сказати заздалегідь, куди саме влучу, не міг.

Геррік знову зашепотів:

— Піга, бвана, піга!

Я повернувся, ладен дати йому ляпаса, — з якою втіхою я б зробив це! Повірте, я нітрохи не хвилювався, коли побачив антилоп, та цей Геррік діяв мені на нерви.

— Далеко, — шепнув я М'Колі, що підповз до мене й ліг поряд.

— Так.

— Стріляти?

— Ні. Подивимось.

Ми почали спостерігати, обережно послуговуючись біноклями. Я побачив тільки чотирьох антилоп. А доти їх було сім. Якщо той, що показав Геррік, самець, то, виходить, і інші самці: в тіні вони здавалися одного кольору. І роги у всіх були однаково довгими. Я знав, що гірські барани звичайно тримаються вкупі й тільки проти весни приєднуються до овець, а лосі наприкінці літа, перед тічкою, ходять окремо від лосих, а опісля знову збираються в одне стадо. Нам траплялося в Сері-неї стадо самців палу щонайменше голів двадцять. Що ж, і тут могли бути одні тільки самці, однак мені був потрібен хороший самець, ба найкращий; і я намагався пригадати все, що читав про чорних антилоп; але в пам'яті зринула тільки дурна оповідка про мисливця, який щоранку бачив одну й ту саму антилопу на одному й тому самому місці й ніяк не міг до неї підкрастися. Та ще мені запам'яталася пара чудових рогів: їх ми бачили в мисливській інспекції в Аруша. А зараз переді мною були живі антилопи, і я неодмінно хотів уполювати найкращу. Ніколи б не подумав, що й Геррік зроду не бачив чорної антилопи й знав про неї не більше, ніж М'Кола чи я.

— Надто далеко, — сказав я М'Колі.

— Так.

— Тоді вперед, — мовив я і знаком звелів решті лишатися на місці, а сам з М'Колою поповз до підніжжя пагорба.

Нарешті ми залягли за деревом, і я огледівся. Тепер у бінокль я чітко розрізняв їхні роги; ми побачили й інших трьох антилоп. Та, що лежала на землі, була явно найбільша, і її роги обрисами здавалися найвищими й найдужче загнутими. Я не міг одвести од них погляду, надто схвильований, щоб радіти, коли почув шепіт М'Коли:

— Бвана.

Я опустив бінокля, повернув голову й раптом побачив Гер-ріка: він, не ховаючись, навкарачки повз до нас. Я зробив застережливий порух рукою, щоб він ліг, але він не зважав і повз далі, помітний, як ото людина серед дня, що рачкує міською вулицею. Я побачив, що одна антилопа вже дивиться в наш бік, — ^рніїйе, на Герріка. Потім підвелися ще три, а тоді й найбільша: |она стояла боком, повернувши до нас голову. Геррік тим часом дідповз ар мене й зашепотів:

— Піга, бвана! Піга! Думі! Думі! Кубва сана!

Вибору не було: антилопи стривожились. Я ліг на живіт, просунув руку крізь