Читати книгу - "Євангелія від Ісуса Христа"

усіх, ніхто прямо не висловив: Брате Ісусе, не схоже, щоб ти надбав багатство у своїх мандрах. Усі пішли в дім і посідали вечеряти, бо ж саме до вечері вони й готувалися, коли він постукав у хвіртку, а тому можна сказати — а надто взявши до уваги, звідки прийшов Ісус, який протягом останнього тижня завзято втішав свою грішну плоть, забувши і про будь-яку стриманість, і про мораль — з тією грубуватою відвертістю, що притаманна простим людям, не дуже схильним ділитися своєю вбогою їжею: Коли сідаєш обідати, чорти завжди когось принесуть. Проте нічого подібного не було сказано та й не могло бути, адже до великого гурту трапезників мав приєднатися лиш один, а коли жують дев’ять пар щелеп, то десятої й не помітиш, дев’ять ротів чи десять — різниця мала. Під час вечері найменші брати знову й знову просили Ісуса розповісти про свої пригоди, хоч старші брати та мати відразу зрозуміли, що після їхньої зустрічі в Єрусалимі нового ремесла він не навчився, тим більше, що запах риби давно вивітрився з його одягу, й навіть витончені пахощі Марії Магдалини після тривалої подорожі під вітром та у хмарах пилюки можна було б відчути, хіба що застромивши носа у складки Ісусової туніки, та якщо навіть ніхто з родини на це не наважився, то тим більше не наважимося ми. Ісус розповів, що йому довелося пасти отару, таку велику, якої раніше він ніколи не бачив, що в останні дні він виходив у море рибалити й допоміг рибалкам наловити стільки риби, скільки в тих краях ніколи не бачено, і що там із ним сталася пригода несподівана, неймовірна, така, яку навіть уявити собі неможливо, але про неї він, можливо, розповість іншого разу, та й то не всім. Ні, ні, розкажи зараз, стали канючити найменші, а середній, на ім’я Юда, запитав, утім, без якоїсь задньої думки: Либонь, купу грошей заробив за стільки часу, й Ісус йому відповів: Навіть трьох монеток не маю, навіть двох, навіть одної, і, щоб довести правдивість своїх слів, адже всім здавалася неможливою така вбогість після чотирьох років безперервної праці, вивернув свою торбину — і справді, скарбу там було небагато: ніж із погнутим та вищербленим лезом, обривок мотузки, шматок черствого хліба, твердого, мов камінь, дві пари сандалій, що майже перетворилися на клапті, ганчірка, що залишилася від старої, подертої туніки. Це туніка твого батька, сказала Марія, доторкнувшись до неї, а потім показала на сандалії більшого розміру: Вони належали твоєму батькові. Брати похнюпили голови, згадавши про трагічну смерть голови свого роду, а Ісус почав складати своє вбоге майно назад у торбину, але зненацька помітив, що один із ріжків туніки зав’язаний вузлом, і коли відчув, що вузол той чималий і важкий, то вся кров шугнула йому в голову, бо там могли бути тільки гроші, а він же щойно заявив, що грошей у нього нема, а гроші в нього, виявляється, є, і їх поклала йому в торбину Марія Магдалина, що їх вона заробила не тяжким потом, як того вимагає честь людини, а зойками вдаваної пристрасті, і якщо піт і був, то аж ніяк не трудовий. Мати й брати невідривно дивилися на вузол на ріжку туніки, потім, наче по команді, перевели погляд на Ісуса, який опинився у вельми складному становищі, бо не знав, що йому робити: чи то приховати доказ своєї брехні, чи виставити його на загальний огляд, не маючи ніякої змоги дати йому пояснення, прийнятне для своєї високоморальної родини, і зрештою він обрав складніший варіант, розв’язав вузол, і звідти висипалися двадцять монет — стільки грошей у цьому домі ніколи не бачили. Я не знав, що маю ці гроші, сказав він. Мовчазний осуд родини овіяв його, немов гарячий подих пустелі, яка ганьба, першонароджений син бреше. Ісус заглянув у своє серце і не знайшов у ньому ані гніву, ані роздратування проти Марії Магдалини, лише велику вдячність за її великодушну допомогу, за ту делікатність, із якою вона передала йому гроші, адже вона знала, що йому було б соромно прийняти їх безпосередньо з її рук, бо одне діло сказати: Підклади ліву руку мені під голову, а правою обійми мене, і зовсім інше — не думати про те, скільки інших лівих і правих рук тебе обіймали, ніколи не запитуючи, чи хоче вона, щоб хтось бодай підклав їй руку під голову. Й тепер уже Ісус подивився на своїх рідних із викликом, чи повірять вони його словам: Я не знав, що маю ці гроші, то була, безперечно, правда, але правда водночас і вся, і не вся, бо передбачала неминуче запитання: Якщо ти не знав, що їх маєш, то звідки вони в тебе взялися? — а він не міг відповісти на нього такими словами: Їх поклала мені одна повія, з якою я спав протягом останнього тижня, вона одержала їх як плату від інших чоловіків, що з ними спала раніше. На брудній і подертій туніці чоловіка, який помер чотири роки тому на хресті й чиї останки потім укинули до спільної ями разом з останками інших страчених, блищать двадцять монет, як світилася і блищала колись у цьому самому домі земля в чашці, але тепер уже не прийдуть старійшини синагоги й не скажуть: Зарийте їх, так само ніхто тут не запитає: А звідки вони взялися, бо відповідь може бути такою, яка не дозволить скористатися цими грішми, хоч потреба в них велика і взяти їх дуже хочеться. Ісус згрібає монети і, тримаючи їх у ківшику долонь, знову каже: Я не знав, що маю ці гроші, а потім тоном людини, яка ще сподівається використати останню можливість, дивлячись на матір, каже: Вони не від Диявола. Брати здригнулися від жаху, а Марія відповіла, не змінивши виразу обличчя: Але й не від Бога. Ісус підкинув монети, один раз, двічі, ніби граючись ними, і сказав таким буденним голосом, ніби повідомляв, що наступного дня він повертається до теслярського ремесла: Про Бога, мамо, ми поговоримо завтра, а тоді додав, обернувшись до братів Якова та Йосипа: І з вами мені є про що побалакати, й не подумайте, що першонароджений син промовив ці слова лише з чемності: двоє його старших братів уже досягли релігійної зрілості й мають право брати участь в обговоренні найскладніших питань віри. Тому Яків, з огляду на те, що розмова має бути надзвичайно важливою, вирішив уже тепер з’ясувати, про що йтиметься,