Читати книгу - "Том 12"

кобзарські мелодії дум скоріше гинуть, ніж строфові пісні, що кожен рік, кожен день навіть може завдати невіджалувану страту, коли який старий кобзар сховає з собою в могилі нікому не передані співи. Разом з тим хв[алене] товариство, переглянувши зроблені у діобродія] Колесси записи, певно, переконається, що кобзарські мелодії далеко інтересніші, ніж мелодії строфових пісень, що видання кобзарських мелодій дасть нову і, може, найбільшу підвалину національній гордості, бо се таке з’явище, з яким наші сусіди нічого виставити до порівняння не можуть.

Такі думки осміляють мене просити хв[алене] товариство не відкладати надовго обраду мого прохання. Сподіваючись, що хв[алене] товариство вшанує мене невдовзі такою чи іншою відповіддю, складаю на разі мою правдиву і глибоку пошану.

21/ІХ ст. ст. 1908 р.

Леся Українка

Адреса моя? Ялта (Тавричіеской] губ[ернии]), Ломо-носовский бульв[ар1, д[ом] Хорошавиной, Лар. Петр. Кйитка.

11 жовтня 1908 р. Ялта 28/ІХ (11/Х), Ялта,

Ломоносовский б{ульвар], д[ом] Хорошавиной

Дорога товаришко!

Того разу, як я писала до Вас, була я така втомлена і заклопотана, що й не написала до ладу, що треба. А хтіла я запитати Вас, чи знаєте Ви гаразд італійську мову та чи могли б зробити переклад якогось порядного белетристичного твору; я помогла б Вам пристроїти його у «Віснику», бо там відносяться до мене прихильно. Коли Ви в принципі на се згоджуєтесь, то я можу списатись з редактором, чи не замовить він Вам якогось чималого перекладу (роману або драми) на 1909 рік, тоді, маючи виразне замовлення, Вам не страшно було б тратити час на таку роботу, бо знали б напевне, що вона не пропаде дарма. Звісно, за переклади платять менше, ніж за оригінальні твори, та зате переклади легші вже тим, що не вимагають спеціального настрою і їх можна робити хоч і прихапцем межи іншими клопотами. Тепер саме час списатись про се з «Вісником», бо він ще, певне, не має готових матеріалів на 1909 рік, а може, саме дбає про їх. Було б добре перекласти щось Матильди Серао або Грації Деледди (хоч сю Деледду трудно перекладати, бо вона пише діалектом здебільша), а зрештою, може, Ви там і краще можете вибрати, ніж я здалека.

Сьогодні я отримала листа від сестри. Вона обіцяє при помочі знайомих лікарів постаратися про практику для Вашого чоловіка. Що ж до видання Ваших віршів, то вона на мої запити пише, що видавця поки що не вдалося знайти, бо якось фінанси зле стоять у відомих нам видавців, але що вона ще не скінчила всіх переговорів і, може, таки вдасться знайти кого. Вона запрошує мого чоловіка писати брошурки до київської «Просвіти» і пише, що «Просвіта» тепер за те платить: за оригінальні твори по 24 р. від аркуша, за компіляції іперерібкипо 16 p., а за переклади по 12 р. Може б, і Ви щось туди надіслали. Звісно, се плата невелика, та зате видавництво симпатичне.

Я таки все Вам плани літературної роботи подаю, хоч, може, Вам се і не до мислі тепер. Але ж трудно мені погодитися з тим, щоб трактувати Вас інакше, ніж літе-

раторку, хоч я сама тямлю ліпше, ніж хто, що бувають такі часи, що й в «присяжних» літераторів перо не слухає руки... Так, будьте ласкаві, напишіть, як Ви зважите щодо «Вісника»,— я негайно напишу туди, коли можна.

Як маєтесь тепер? Як здоров’я Ваше і Вашого чоловіка? У нас наче трохи ліпше: чоловік вже потроху виходить з хати, тільки голосом ще як слід не владає. Моє здоров’я мов трохи гірше, ніж було до сеї хатньої катастрофи,— та се натурально... Ну, нічого, поправлюсь, я таки живуча і за себе не боюсь.

Чи вже виїхали Садовські в Рим?

Будьте здорові. Щиро вітаю Вас і Вашого чоловіка, спасибі йому за прихильність.

Леся Українка

148. ДО В. М. ГНАТЮКА 8 листопада 1908 р. Ялта 26/Х 1908

Високоповажаний добродію!

Знаючи, яку велику роль Ви граєте у всіх ділах Наукового товариства імені Шевченка, я звертаюсь до Вас з уклінним проханням вплинути на те, щоб товариство скоріше вшанувало мене відповіддю на мій лист, де була пропозиція в справі видання кобзарських мелодій. Добродій Ф. Колесса сповістив мене про згоду товариства, але, по-перше, мені, яко посередниці межи жертводавцем і товариством, треба мати якийсь автентичний документ в руках, а по-друге, мені в вищій мірі важно знати, як товариство віднеслося до деталів моєї пропозиції (про се д. Колесса мені не написав нічого); я, власне, маю на увазі питання про те, чи товариство може взяти на себе оплату праці діобродія] Колесси. Діло в тім, що тепер несподівано вияснилася потреба негайних трат на запи-сання репертуару кобзарів Гончаренка і Скубія. Гончаренко тепер знову приїхав на життя в Севастополь, і записати у фонограф його репертуар можна тільки поки ми тут, себто ми маємо наглядати за тим, а фактично записати має професіональний чоловік, німець, за плату; ми ж у Криму вже не довго маємо зоставатись, і тому треба з сим спішитись. Щодо кобзаря Скубія, то він, як пише д. Сластьон, знав найдовшу нашу епопею — думу про Самійла Кішку,— котрої ніхто більше з відомих кобзарів не знає. Сі причини спонукають жертводавця дуже бажати, щоб товариство взяло на себе оплату праці діобродія) Колесси і тим дало б можливість обернути решту від пожертвуваної суми на вказану вище мету (нових жертв тим часом в перспективі нема). Розуміється, валки з новим матеріалом будуть послані д[обродієві] Колессі для поповнення видання товариства. В тім разі, коли се бажання не сходиться з прийнятою раніше постановою товариства, то прошу довести до відома товариства висловлене тут бажання жертводавця і його мотиви.

З правдивою пошаною до Вас

Леся Українка

149. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

1 грудня 1908 р. Ялта 18/ХІ 1908

Любая Лілеєнько!

Може, здивувала тебе моя сьогоднішня телеграма, так се діло таке: через тії валки прийдеться нам, може, просидіти лишній тиждень у Ялті (ще добре, як всього тиждень!) і рушити на Кавказ по декабрському морю з норд-остами... Се дуже досадно, бо до весни ми з виїздом все одно ждати не можемо, то варто було б хоч за ліпшої погоди виїхати. Та що ж робити! Вже розпочали ми оруду з думами, то треба її постаратись до ума довести, щоб не жаль було. Певне, папа розказав вам, через що ми не могли