Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Політ ворона. Доля отамана 📚 - Українською

Читати книгу - "Політ ворона. Доля отамана"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Політ ворона. Доля отамана" автора Ганна Ткаченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 100
Перейти на сторінку:
було гінця з фронту?» Коли ж почув ту довгождану звістку, що його армія, форсувавши Сиваш, добралася до тилу перекопських укріплень, схопився й закричав від радості: «Це успіх усієї кримської операції! Тепер Врангель точно буде розбитий! Ось побачите!» – «батькові» очі горіли незвичним вогнем, неначе знову піднялась висока температура. Після того сплеску емоцій його дружина Галина Кузьменко ледве вклала свого Нестора Івановича у ліжко. А вже наступного разу, коли йому повідомили, що група Каретнікова рухається на Сімферополь, він устав і навіть намагався ходити без костура.

Розумів і Григорій, що невдовзі останні інтервенти будуть розбиті, але навіть ця радісна звістка не додала йому сили, адже біда не ходить сама – ще й тиф став валити його з усієї сили. Інколи й зовсім не давав устати, не пускав навіть провідати «батька».

7

– Радій, що хоч пам’ять нікуди не пропадає, – втішали його побратими.

А він так і робив, ще й опирався з усієї сили – його озеро далеко, а він купався у ньому щодня. Ходив і по лісу, діставався на найвищу гору і літав з неї по всій окрузі – в думках, ясна річ, але вони у нього таку силу мали, неначе це було насправді. Не знав раніше й сам, які це сильні ліки, тож повернувшись у свою селянську хату, яку виділили для хворих, лежав та все думав про ту підписану угоду з червоними. І що довше обертав ті думки в голові, то більша недовіра пробиралася в душу. Ввижався і якийсь поганий кінець – неначе «батько» Махно зі стріляниною пробирається через кордон, як це зробило вже багато відомих державних та військових діячів. Привидівся він і на лікарняному ліжку, біля якого були якісь незнайомі люди. Відчув його стомленість, навіть готовність відійти в інші світи. Піймав і думку про омріяну республіку Махновію, з якою, здалося, він прощався. Навіть зрозумів, що в його грудях велика зрада раз по раз коле своєю шаблею зболіле серце.

Тепер навіть про барона Врангеля думав, про його делегацію, яку «батько» розстріляв одразу, тільки-но вона прибула. Хоча й не ставив барон жодних умов, не збирався й підпорядковувати собі його армію, як це робили червоні комісари, усе ж Махно спішив показати: Врангель, як і Денікін, – його вороги. Дехто з командирів був іншої думки, адже барон лише просив руйнувати червоний тил, аби позбавити комуністів і комісарів можливості поставляти своєму війську зброю та підтягувати з тилу додаткові війська. А за таку допомогу обіцяв вирішити земельне питання на користь селян. Тільки ніхто не знав, що «батько», пригадуючи своє голодне й босоноге дитинство, поневіряння по наймах і бідну матір, яка не могла звести кінці з кінцями, боявся повернення старого ладу більше, ніж більшовицького. Тому й не повірив ситому Врангелю, який уявити не міг, як це – жити в злиднях, а понадіявся на слово червоних комісарів, які обіцяли покінчити з панами та буржуями. Тепер уже вкотре переконався, що й вони хитрують, бо так і не підписали головного пункту їхньої угоди, де йшлося про південну територію, яку він мріяв перетворити на козацьку республіку. З дня на день відкладали – та так і не спромоглися.

– А ти знаєш, за що ми воюємо? – пригадалися розмови між його повстанцями напередодні того кривавого бою. – А ти й справді віриш? – сумнівалися і «батькові синки». – Це анархісти змусили нашого «батька» підписати новий союз із більшовиками, – багато хто був у тому впевнений. – Не заради прогулянки прибули ж вони в Гуляйполе – кожен крок хочуть контролювати, аби не утнув нічого проти червоних союзників. Свято вірять: раз пообіцяли територію для їхніх експериментів, так і зроблять. Про те, що все на словах, і подумати не могли.

– Отож, зв’язався з ними ще в молоді літа, тепер спробуй ті пута розірвати, – так думав навіть «батьків» конюх.

– Поручусь чим завгодно, що за тиждень більшовики будуть громити вже нас, – таке кинув Махнові у вічі його ад’ютант, коли повстанська армія дісталася Сімферополя.


Чув «батько», але не реагував. Змовчав і про те, що зовсім не сподівався на таку швидку перемогу. Планував при кожному загостренні на фронті змушувати як Харків, так і Москву підписати ті пункти угоди, які вони ігнорували, а вийшло зовсім не так. Тепер було очевидно: червоні воєначальники його просто використали, як і два попередні рази. Розуміючи це, Махно аж зубами скреготів. «Ото ти дожився, Несторе!» – лаяв сам себе та все чекав, що не сьогодні-завтра таке скаже його Галина.

Тільки все частіше здавалося, що він потрапив у якесь зачароване коло, із якого повинен вискочити якнайшвидше. І думав… думав… думав… Навіть прохання Петлюри пригадалося: тримати загальний фронт проти білогвардійців, тільки-но вони почали Донбас захоплювати. Ніколи він не був його прихильником, а це знову шкодував, що відхилив колись таку пропозицію.

– Люди кажуть, що Махно може придумати що завгодно, то невже вони праві?! – загадково усміхався одного ранку. – Ось щойно стану на ноги, так і поїдемо в рейд тилами червоних, – повідомив дружині, бачачи, що і в неї почали опускатися руки. – Махно неодмінно повернеться у свою столицю з великим військом! – вигукнув на всю хату. – Галю, потерпи ще трохи, – просив свою вірну помічницю і порадницю. Він, уперше за останній тиждень, поголився, добре поснідав і був у гарному настрої. Не збирався більше коротко стригти своє волосся, аби нічим не відрізнятися від червоного командира, як і приєднуватися до їхнього війська. Не говорив з того часу ні про яку свою територію і не хотів бачити перед собою жодного анархіста. Лише часті зміни його настрою вказували на те, що в «батьковій» душі немає спокою.

8

«Якою складною стала ситуація…» – Савонову здавалося, що зараз він розуміє всі хитросплетіння боротьби того часу. Міг чим завгодно поклястися, що тепер червоні намагатимуться прибрати зі свого шляху махновців та інших повстанців, для чого кинуть на них усе, що можуть. Тільки чим оборонятися, коли на білогвардійців поклали майже всі свої сили? – за цією думкою з’являлася й розгубленість. – Нічого, є вихід і з такої ситуації, – підказувала інша. – Не буде нестачі в солдатах, поки більшовики не відмовляться від своєї злочинної політики «воєнного комунізму». Розраховував і на загони червоних, які, може, й не посунуть лавою, як гадає Махно, але деякі перейдуть до них. Був певен, що й повстанців зможуть

1 ... 87 88 89 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Політ ворона. Доля отамана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Політ ворона. Доля отамана"