Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1"

295
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1" автора Ярина Каторож. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 119
Перейти на сторінку:
чотири рази — і піді мною, між листям гілок, на які я залізла, проходили постаті в такому самому, як і я, чорному одязі з білими пов’язками на передпліччях. Інші, які хотіли пройти дорогу. Троє хлопців і одна дівчина. Усі йшли сторожко і тихо, але все ж недостатньо, бо я почула їх заздалегідь. Тримала під прицілом стріли, сидячи на гілці високо вгорі, доки не втрачала з виду. Але жодного разу не вистрілила — зареклась, іще не ставши дарвенхардкою, стріляти в тих, хто мене навіть не бачить. Це було б не те що неправильно — просто нечесно. Про те, що йде бій, мають знати обоє його учасників, інакше це буде просто холоднокровне вбивство, а до цього я ще готовою не була.

Останній з таких випадків стався надвечір. Я просиділа десь із півгодини на дереві після того, як високий білявий хлопець зник у лісі. Нахилилась, аби обтрусити штани від світлих залишків кори — і завдяки цьому залишилась живою. Стріла міцно застрягла в стовбурі якраз там, де до того була моя голова.

Я мерщій схопила лук і сагайдак, які до того приперла до дерева та, притиснувши їх до себе, покотом заховалась у найближчих кущах. Доки катулялась, за мною в землю встромилися ще дві стріли.

Ривок! Присіла, поклала стрілу на тятиву, кинула оком, в який бік вказує оперення на останній, якою мене атакували, — і вистрілила туди ж, намагаючись бути абсолютно точною. Щось зашурхотіло поміж деревами — і стихло. Утік — не влучила, але сполохала. Сутінки, що вже почали панувати, заважали роздивитись бодай щось, крім стовбурів найближчих дерев.

Я глибоко вдихнула і роззирнулась. Позаду мене було дерево, а за ним, якщо добре придивитись, починався якийсь спуск. Куди він вів, і чи було там полого, чи не дуже, я не знала, та залишатися на одному місці не видавалось перспективним. Ким би не був мій невидимий ворог, він має значну перевагу — знає моє точне місце розташування.

Тож я, вчепившись міцно руками в зброю, швиденько поповзла до спуску. Створювала забагато шуму, але зупинятися вже було пізно. Страшенно заважав меч, що висів у піхвах на поясі. Кров билась у скронях.

Спуск був крутий. Я мало не полетіла вниз головою, але вчасно сахнулась назад і з’їхала на спині. Якийсь дрючок, що стирчав із землі, зачепився мені за штани і роздер їх якраз під коліном. Судячи з гострого болю, роздер він не тільки тканину, але часу про це думати не було. Опинившись у ярі, на відкритій, по суті, місцині, я різко звелась і розвернулась, цілячись із лука. Руки почали тремтіти, дихання збилось. Я уявила, як за це мене б’є по спині один з близнюків, і все припинилось.

Кущі, які поросли довкола яру, якийсь час залишались нерухомими. Та я не вірила, що встигну втекти. Лишалось цілитись і сподіватись на удачу.

Секунда, дві… Спурхнула десь позаду мене пташина, та я не дозволила собі відволіктись. Звісно, і там хтось може бути. Але де ворог точно є, так це там, звідки я скотилась. Скронею потекла краплина поту.

Тиша. Тиша. Тиш…

Маленький потічок сповз з-під одного з кущів. Стріла злетіла з тятиви легко, пружно.

— Ай!

Хтось упав там, за кущами. Влучила!

Не чекаючи, я розвернулась і побігла яром так швидко, як могла. Зупинилась, певне, за годину, коли знову глибоко занурилась у густі зарослі. Як білка, видерлася стовбуром одного з дерев, і зачаїлась, діставшись зовсім близько до вершини. Дерево хиталось, але було цілком безпечно. Чисте темно-синє небо над головою не віщувало бурі, а значить, втримаюсь і тут, аби не зісковзнути. Втім, тут мені пощастило — стовбур мав у собі неглибоке дупло, невелике, але достатнього діаметра, аби моя спина і голова опинились у відносному захистку. Сама не вчулась, як задрімала.

Прокинулась від того, що яскраве світло било мені просто у вічі, а ліва нога нестерпно боліла. Ледь продерши очі, я мимоволі застогнала, затуляючи долонями обличчя. Спочатку злякалась, що то вже полудень, а значить, інші учасники давно мене обігнали. Але ні — небесне світило щойно зійшло. Просто дерево, на яке я видерлась, було високим, і ще й росло на пагорбі, чого я вчора не зауважила, отож східна частина лісу була просто в мене перед очима. Я завмерла.

Пейзаж був воістину прекрасним. Стояла пізня весна, і все буяло. Зелене море, з ліва й направо без межі та краю, колихалось м’якими хвилями. Птахи щебетали так голосно, що я не могла наслухатись. Тиждень тому я вийшла зі Сколісу. Де рік за роком найпрекраснішим, що я бачила, був захід сонця, видимий з вікон, і постійна скеляста пустка. А тут… Світанок. Прекрасний, дзвінкий, свіжий. Я вдихнула на повні груди і відчула, що хочеться сміятись. Але не могла собі цього дозволити — якщо хочу вижити, уста мої мусять залишатися німими.

Втім, мене аж пересмикнуло від болю, коли поворухнула лівою ногою. Вона не хотіла згинатись. Стиснувши зуби, я нахилилась і поглянула на коліно ближче. Гілка під ним вкрилась засохлою кров’ю — добре, отже, кровотечі вже немає, а це означає, що то і не рана зовсім, а радше подряпина, просто в дуже паскудному місці, якраз на згині. Я торкнулась ділянки під коліном пальцями — і намацала довгий свіжий рубець. Порядок. Головне, щоб не потрапила якась зараза, але і це можна виправити. Зараз у лісі повно лікарських рослин, можна бодай розтерти якусь із них та прикласти до ранки, щоб лікувала. А ще треба знайти щось поїсти. Може, вполювати? Але приготувати не вдасться — за запахом чи димом мене обов’язково знайдуть. Спершу пошукаю ягоди та горіхи. А втім… якщо голод геть долатиме, і сире м’ясо згодиться на якийсь час.

Взявши ніж, я відрізала шматок сорочки і перев’язала коліно, досить міцно його стягнувши. Якщо кров знову потече, не вистачає ще, аби такі сліди когось до мене привели.

Потягнувшись, я вже зібралась злазити, як щось на сході знову привернуло

1 ... 87 88 89 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Стожар. Трилогія Палімпсест. Книга 1"