Читати книгу - "Пригоди Олівера Твіста, Чарльз Діккенс"

- Сльози очищають легені, вмивають обличчя, зміцнюють зір і тамують злий норов,- сказав містер Бамбл.- Тож плачте собі на здоров’я!

Висловивши цю добру пораду, містер Бамбл зняв з вішалки свого капелюха, надів його трохи набакир, як заведено в чоловіків, котрі, на їхню думку, належним чином довели свою перевагу, сунув руки в кишені й попрямував до дверей з дуже веселим і навіть пустотливим виглядом.

Відзначимо, що колишня місіс Корні вдалася до сліз лише тому, що вони потребують менших зусиль, ніж рукоприкладство; але вона цілком готова була застосувати і цей другий спосіб впливу, в чому містер Бамбл одразу ж переконався.

Першим переконливим доказом цього став якийсь глухий звук, після чого капелюх містера Бамбла раптом відлетів у протилежний кінець кімнати. Цим попереднім маневром позбавивши його голову прикриття, досвідчена леді однією залізного рукою вчепилася йому в горло, а другою почала гамселити по потилиці, виявляючи дивовижну силу і спритність. Далі для різноманітності вона роздряпала йому обличчя, вискубла жмут волосся і, вирішивши нарешті, що злочин дістав заслужену кару, штовхнула містера Бамбла так, що той перекинувся через стілець, який стояв, ніби навмисно поставлений, якраз у нього за спиною. А тоді, лиховісно спитавши, чи мав він ще щось сказати про свої права, гаркнула:

- Вставай! І геть з моїх очей, щоб не було гірше!

Містер Бамбл підвівся, приголомшено думаючи, що може бути ще гірше, підняв з підлоги капелюха й поглянув на двері.

- То йдеш ти чи ні? - скрикнула місіс Бамбл.

- Іду, любонько, іду,- відповів містер Бамбл, прожогом кидаючись до дверей.- Я зовсім не хотів… Іду, іду, рибонько! Нащо ж гніватись, адже я…

В цю мить місіс Бамбл квапливо ступила вперед, щоб розправити килим, край якого задерся під час бійки, і містер Бамбл кулею вилетів з кімнати, не завершивши навіть фрази й залишивши колишню місіс Корні переможницею на полі бою.

Містер Бамбл не витримав натиску, містер Бамбл був розбитий ущент. Людина брутальна, людина, що знаходила особливу втіху в дріб’язковій жорстокості, він виявився (як і слід було сподіватися) боягузом. Ми кажемо це зовсім не для того, щоб кинути на нього тінь; чимало високопоставлених, вельмишановних і уславлених осіб слабують на ту саму неміч. Ні, зауваження наше зроблене скоріше на похвалу йому, як ще один доказ того, що містер Бамбл мав усі якості, потрібні для виконання своїх службових обов’язків.

Але на цьому приниження його ще не скінчилось. Обходячи приміщення робітного дому, містер Бамбл уперше в житті подумав, що закони про бідних надто суворі й що чоловіків, які тікають від своїх жінок, кидаючи їх на ласку парафії, слід було б не карати, а, навпаки, винагороджувати як героїв і великомучеників. Отак міркуючи, він підійшов до кімнати, де богаділки прали казенну білизну і звідки саме чувся гомін голосів.

- Гм! - мовив містер Бамбл, набираючи свого звичного статечного вигляду.- Принаймні ці баби й надалі поважатимуть мої права. Гей, ви там! Чого пельки порозкривали, паскудниці?

З цим вигуком він відчинив двері й грізно зайшов до пральні, але відразу ж лютий вираз щез із його обличчя й він злякано скулився: перед ним - звідки вона тут узялася? - стояла його дружина!

- Любонько,- промимрив містер Бамбл,- я не знав, що ви тут!

- Він не знав, що я тут! - повторила місіс Бамбл.- А чого тобі тут треба?

- Я подумав, що ці жінки забагато базікають, замість працювати, любонько,- відповів містер Бамбл, кидаючи збентежений погляд на двох старих богаділок, що, стоячи над балією, зловтішно перешіптувались, явно глузуючи з жалюгідного вигляду наглядача робітного дому.

- Ти подумав, що вони забагато базікають? - перепитала місіс Бамбл.- А, власне, яке твоє діло?

- Але ж, любонько… - покірно почав був містер Бамбл.

- Ні, ти мені скажи, яке твоє діло? - наполягала місіс Бамбл.

- Ваша правда, любонько, хазяйка тут ви,- смиренно погодився містер Бамбл.- Але я подумав, що, може, ви зараз десь-інде…

- Так от, затям собі, містере Бамбл,- твердо мовила його дружина.- Ми тут обійдемося без тебе. І краще покинь стромляти свого носа куди не слід, покинь клеїти дурня людям на посміх, бо з тебе ж усі сміються, тільки-но ти відвернешся! Ну, геть звідси, геть!

Містер Бамбл побачив невимовний захват на обличчях обох богаділок, почув, як весело вони хихотять, і його аж пересмикнуло. На мить він завагався, але місіс Бамбл, якій уже урвався терпець, зачерпнула ковшем мильної піни і, показавши йому на двері, звеліла негайно забратися геть, поки вона не облила з голови до ніг його високоповажну персону.

Що йому лишалося робити? Він безпорадно озирнувся й подався до дверей; не встиг він зачинити їх за собою, як богаділки, що доти насилу стримували свій захват, зайшлися верескливим сміхом. Тільки цього і бракувало! Його принижено в них на очах! Увесь авторитет, саму гідність його втоптано в багно на радість жебракам! З височини своєї парафіяльної величі, з посади парафіяльного бідла він скотився на самісіньке дно, і не просто на дно, а під каблук сварливої жінки!

- І все це за якихось два місяці! - мовив містер Бамбл, пригнічений гіркими думками.- Два місяці! Всього два місяці тому я був паном не лише сам над собою, а й над усіма в робітному домі, а тепер…

Ні, таке годі стерпіти. Містер Бамбл дав ляпаса хлопчакові, що відчинив перед ним хвіртку (в задумі своїй він і не помітив, як дійшов до воріт), і подався куди очі світять вулицею.

Він пройшов однією вулицею, потім другою, поки прогулянка не притупила гостроту його розпачу, викликавши натомість почуття спраги. Кілька трактирів він проминув і нарешті зупинився перед шинком, який ховався у завулку. Зазирнувши у вікно, він пересвідчився, що, крім одного відвідувача, там немає нікого. В цю мить уперіщив рясний дощ, і це поклало край його ваганням. Містер Бамбл увійшов і, замовивши біля