Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

- Гарс зберіг його, коли йому довелося викинути решту. Я подумав, що ти захочеш його вставити разом з іншими. Джаан ніколи не помітить різниці.

Гвен зітхнула.

- Добре, - погодилася вона і додала: - Я зрозуміла, що мені шкода Гарса. Хіба це не дивно? За всі роки, які ми провели разом, навряд чи випав день, щоб ми з ним не посварилися, і бідному Джаану доводилося дуже туго, адже він любив нас обох. Був час, коли я думала, що Гарс Айронджейд Джанасек – єдина перешкода, яка відокремлює мене від щастя. І ось тепер його немає, а я не можу в це повірити. Мені все здається, що зараз він з'явиться на своїй машині, озброєний до зубів, посміхається, ось-ось прикрикне на мене, щоб поставити на місце. Я думаю, що коли до мене дійде, що це правда, то я заплачу. Чи не здається тобі це дивним?

- Ні, - відповів Дерк. – Ні.

- Я могла б оплакувати і Аркіна, - зізналася Гвен. - Знаєш, що він сказав, коли прилетів у Крайн-Ламію? Після того, як я назвала його брехуном і побила його. Знаєш, що він сказав?

Дерк похитав головою, чекаючи на неї.

- Він сказав, що любить мене, - продовжувала Гвен з похмурою усмішкою. - Він сказав, що завжди любив мене, з нашої першої зустрічі на Авалоні. Я не впевнена, що це правда. Гарс завжди казав, що маніпулятори розумні, і не треба бути генієм, щоб побачити, як на мене діють такі одкровення. Я мало не звільнила його, коли він сказав мені все це. Він був такий маленький і жалюгідний, і він плакав. Але я… Ти бачив його обличчя, – вона зам'ялася.

- Бачив, - відповів Дерк. - Потворне обличчя.

- Я його побила, - зізналася Гвен. – Але я гадаю, що тепер я вірю йому. Аркін любив мене по-своєму і бачив, що я з собою робила. Він знав, що, надана собі, я ніколи не покину Джаана. Тому він вирішив скористатися тобою – використати все те, що я розповідала йому як другу, і в такий спосіб відірвати мене від Джаана. Я думаю, він сподівався, що ми знову розлучимося, як колись на Авалоні, і тоді я повернуся до нього. А може, він думав інакше, не знаю. Він запевняє, що думав тільки про мене, про моє щастя, що він не міг бачити мене у срібно-жадеїтовому браслеті, що він не думав про себе. Він каже, що він мій друг. - Вона важко зітхнула. - Мій друже, - повторила вона.

- Не варто шкодувати його, Гвен, - застеріг її Дерк. - Він послав би мене на смерть - і Джаана теж - без жодних вагань. Гарс Джанасек мертвий, убито кілька брейтів, загинули невинні емерельці в Челленджі - і в цьому винен наш друг Аркін, чи не так?

- Тепер ти сам кажеш, як Гарс, - підробила його Гвен. – Що ти тоді мені сказав? Що в мене очі жадітові? А тепер глянь на свої, Дерк! Але я вважаю, що ти маєш рацію.

– Що ми тепер з ним робитимемо?

- Звільнимо, - сказала Гвен. - Тимчасово. Джаан не повинен здогадатися, що він зробив. Це вб'є його, Дерк. Тому Аркін Руарк має знову бути нашим другом. Розумієш?

- Так, - погодився Дерк. Він звернув увагу, що гул пожежі майже стих і перетворився на тріск. Повернувшись, він глянув у бік машини. Пекельний вогонь згасав. Лише де-не-де серед каміння спалахували вогники, освітлюючи руїни невірним світлом. Більшість веж обрушилися, а ті, що залишилися, мовчали. Вітер став простим вітром.

— Скоро світатиме, — зауважила Гвен. - Треба рушати.

– Куди?

- Назад до Лартейна, якщо Бретан не зруйнував і його.

– Так. Він буйно сумує, – погодився Дерк. - Але хіба в Лартейні безпечно?

- Час для гри в хованки минув, - твердо заявила Гвен. – Я тепер здорова, і я не безпорадна… бетейн, яка потребує захисту. - Вона підняла праву руку, і на її зап'ясті блиснув залізний браслет, відбиваючи далекі вогники пожежі. – Я – тейн Джаана Вікарі, який уже пройшов бойове хрещення, і я маю зброю. І ти. Ти теж змінився, Дерк. Ти вже більше не корарів. Ти – кет.

Ми знову разом, ми молоді та сильні, і ми знаємо, хто наші вороги і де їх знайти. І ніхто з нас уже ніколи не буде айронджейдом: я – жінка, Джаан – вигнанець, ти – перевертень. Гарс був останнім айронджейдом. Гарс мертвий. Все хороше і все погане Верхнього Кавалаана та Співтовариства Айронджейд на цій планеті померло разом із ним. На Уорлорні немає законів, пам'ятаєш? Немає брейтів, немає айронджейдів, тільки звірі, які намагаються вбити один одного.

- Що ти маєш на увазі? - спитав Дерк, хоч йому здавалося, що він і сам це знає.

- Я маю на увазі, що я втомилася бути здобиччю в полюванні, - заявила Гвен. У темряві її обличчя здавалося чорним, як залізний браслет на руці, очі палали. - Мені набридло, що мене цькують собаками. Я хочу сказати, що настав час нам стати мисливцями.

Дерк довго мовчки дивився на неї.

"Вона прекрасна, - думав він, - прекрасна тією красою, яка була властива Гарсу Джанасеку". І в душі сумував за своєю Джіні, за своєю Гвіневері, якої ніколи не існувало.

- Ти маєш рацію, - погодився він з гіркотою в голосі.

Вона зробила крок до нього і, перш ніж він встиг зрозуміти, що вона хоче зробити, обвила його руками і стиснула, зібравши всі свої сили. Він повільно підняв руки і обняв її. Так вони стояли, притулившись один до одного, добрих десять хвилин, її гладка холодна щока торкалася його щетини. Коли Гвен розімкнула обійми і відступила, вона підвела голову, бажаючи, щоб він поцілував її, тому так і зробив. Він заплющив очі. Її губи були сухими та твердими.

Рано-вранці в Вогняній Фортеці господарював холодний вітер, налітаючи на місто буйними поривами. Небо було затягнуте сірими хмарами.

На даху свого будинку вони знайшли труп.

Джаан Вікарі обережно вибрався з аеромобіля, тримаючи в руках лазерну рушницю, Гвен і Дерк прикривали її із відносної безпеки машини. Переляканий Руарк мовчки сидів на задньому сидінні. Вони розв'язали його, перш ніж залишити околиці Крайн-Ламії, і протягом зворотного шляху він то впадав у стан похмурої меланхолії, то приходив у радісне збудження, не знаючи, що на нього чекає.

Вікарі оглянув тіло, розпростерте перед входом у ліфт, і повернувшись до машини, коротко сказав:

– Розеф Високорідний Брейт Келеєк.

- Високорідний Лартейн, - поправив його Дерк.

- Справді, - насупившись, погодився той, - Високорідний Лартейн. Його