Читати книгу - "Вмираюче світло, Джордж Мартін"

Джаан Вікарі зняв з плеча лазерну рушницю. Осяяне пожежею, обличчя його здавалося чужим і невиразним.

- Що трапилося? - Запитав він.

- Машина-вовк, - відповіла Гвен.

Вона стояла нижче за них на схилі пагорба на відстані кількох метрів. Вони дивилися на неї без здивування. Позаду неї, у тіні плакучої верби біля підніжжя пагорба, Дерк побачив жовту машину Руарка.

- Бретан Брейт, - сказав Вікарі.

Гвен підійшла до них і кивнула головою.

– Так. Його машина кілька разів пролетіла над містом, палячи з лазерів.

- Чел мертвий, - сказав Вікарі.

— Але ж ви живі, — відповіла Гвен. - Я вже почала турбуватися.

- Ми живі, - підтвердив Джаан. Рушниця вислизнула з його рук. - Гвен, - сказав він, - я вбив свого тейна.

- Гарса? - Здивувалася Гвен і насупилась.

- Він здав мене брейтам, - поспішив додати Дерк. Він упіймав погляд Гвен. - І він полював на Джаана разом із Лорімааром. Це було неминуче.

Вона перевела погляд із Дерка на Джаана.

- Це правда? Аркін казав мені те саме, але я йому не повірила.

- Це правда, - підтвердив Вікарі.

- Аркін тут? - Запитав Дерк.

Гвен кивнула головою.

– Він у машині. Руарк прилетів сюди з Лартейна. Мабуть, ти сказав йому, де я. Він намагався заморочити мені голову новими вигадками і отримав по заслугах. Тепер він безпечний.

- Гвен, - вів далі Дерк. – Ми в ньому помилялися. - Він відчув гіркоту в роті. - Ти не зрозуміла, Гвен? Аркін попередив Джаана, що Гарс зрадив його. Якби не він, Джаан не здогадався б. Він довірився б Джанасеку і не став би в нього стріляти. Його б захопили та вбили, – голос Дерка звучав хрипко та наполегливо. - Ти розумієш? Аркін…

В очах Гвен, спрямованих на Дерка, відбивалося полум'я.

- Я розумію, - перебила його Гвен низьким тремтячим голосом. Вона обернулася до Вікарі.

- О, Джаан, - прошепотіла вона і простягла до нього руки.

Він підійшов до неї. Обвів її табір руками, він упустив голову їй на плече і заплакав.

Дерк залишив їх і пішов униз до автомобіля.

Прив'язаний до одного з сидінь Аркін Руарк був одягнений у теплий одяг, голова його звисала на груди. Коли Дерк наблизився, кімдіссец зусиллям підняв очі. Уся права сторона його обличчя була багряним синцем.

- Дерк, - насилу вимовив він.

Дерк зняв зі спини набридлий йому мішок і, опустивши його на підлогу, нахилився над панеллю приладів.

- Аркін, - спокійно промовив він.

- Допоможіть мені, - попросив Руарк.

– Джанасек помер, – сказав Дерк. – Джаан збив його лазером, і він упав у гніздо деревних привидів.

- Гарсі, - насилу прошепотів Руарк тремтячим голосом. Його закривавлені губи розпухли. - Він би вбив вас усіх... Чиста правда, чиста, клянуся. Я попереджав його, попереджав. Повірте мені, Дерк.

– О, я вірю вам, – заспокоїв його Дерк, киваючи.

- Я хотів допомогти, так. Гвен розлютилася. Я бачив, як брейти взяли Джаана, якраз прийшов до нього, але брейти мене випередили. Я боявся за неї, так, боявся. Примчав, щоб допомогти, а вона побила мене, обізвавши брехуном, зв'язала мене і притягла сюди. Вона шалена, друг Дерк, зовсім шалена, по-кавалаански шалена. Як Гарс, зовсім не як мила Гвен. Я думав, вона хоче мене вбити. Може, ви теж, я не знаю. Вона хоче повернутися до Джаана, я зрозумів це. Допоможіть мені, ви повинні допомогти мені і зупинити її, – прохникав він.

- Вона не збирається нікого вбивати, - урезонив його Дерк. - Джаан тепер поряд, я теж. Ви в безпеці, Аркіне, не турбуйтеся. Все владнається. Ми повинні дякувати вам, чи не так? Особливо Джаан. Якби не ваше попередження, невідомо, що могло б статися.

- Так, - прошепотів Руарк і посміхнувся. - Так, правда, справжня правда.

Несподівано в дверях з'явилося обличчя Гвен.

- Дерк, - заговорила вона, не звертаючи уваги на Руарка.

Він обернувся до неї.

– Так?

- Я поклала Джаана, йому треба відпочити. Відійдемо кудись, де можна поговорити.

- Зачекайте, - покликав Руарк. - Розв'яжіть спочатку мене, га? Розв'яжіть. Мої руки, Дерк, руки…

Дерк вийшов із машини. Джаан лежав поруч, притуливши голову до стовбура дерева і зупинивши невидимий погляд на далекій пожежі. Вони відійшли подалі від нього, в тінь душителів. Нарешті Гвен зупинилася і, повернувшись до Дерка обличчям, подивилася йому в очі.

- Джаан не повинен знати, - сказала вона, правою рукою змахнувши з лоба пасмо волосся.

- Що це? - Вигукнув Дерк.

На правій руці Гвен красувався залізний браслет, чорний, без каменів, що прикрашали його раніше. Рука завмерла.

- Так, - сказала вона. - Глоустоуни з'являться пізніше.

- Розумію, - сказав Дерк. – Тейн та бетейн в одній особі.

Гвен кивнула головою. Вона взяла Дерка за руку. Її долоні були холодними та сухими.

- Будь щасливий заради мене, Дерк, - попросила вона тихим сумним голосом. - Я прошу тебе.

Він потис її руку, намагаючись виглядати впевнено.

– Я щасливий, – відповів він, але голос його звучав непереконливо. Настала мовчанка, сповнена гіркотою.

- Ти жахливо виглядаєш, - промовила нарешті Гвен, змусивши себе посміхнутися. - Весь подряпаний. Я турбуюся, коли бачу, як ти ходиш, рухаєшся. Як ти себе почуваєш?

Він знизав плечима.

- Брейти грають у жорстокі ігри, - відповів Дерк. – Але я виживу. - Він відпустив її руки і поліз у кишеню.

- У мене є щось для тебе, Гвен.

На його долоні лежало два дорогоцінні камені. Круглий грубо оброблений глоустоун слабо світився. Поруч лежав маленький темний камінчик, що говорить, мертвий і холодний.

Гвен мовчки взяла їх. Нахмурившись, вона покрутила каміння в руках, потім поклала в кишеню глоустоун, а камінь, що говорить, повернула Дерку.

Він прийняв його.

- Останнє нагадування про мою Джіні, - зітхнув він, стискаючи в руці крижану краплю і відправляючи її назад у кишеню.

- Я знаю, - сказала вона. – Дякую за те, що запропонував. Але якщо говорити чесно, я не чую більше його голосу. Напевно, я надто змінилася. Вже багато років я не чула його.

- Так, - озвався Дерк. - Я припускав, що справа саме так. Але я мав запропонувати його тобі – і камінь, і обіцянку. Обіцянка все ще належить тобі, Гвен, якщо вона тобі колись знадобиться. Можеш назвати його моїм залізом та вогнем. Ти ж не хочеш, щоб я став перевертнем?

- Ні, - відповіла