Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Таке твердження да ще й таким тоном змусило мене знітитись. Як би Кіраю так дуже обережно натякнути, що то навіть не один маг, а найменше троє? Чи краще змовчати та не тушити ту пожежу олією?

Зрештою, мені дозволено знати не тільки про монстрів з Мертвої пустелі, але й про жителів Аратсішану. Кірай сам зробив потрібні мені висновки, щодо мого батька, що воював на півдні. Дарма, що він захищав Аратсішан, а не…

Чи це вже буде та межа, коли сам Кір почне задаватись незручними, в першу чергу для мене, питаннями?

Але як реагувати? Я дивилась Кіраєві просто в очі та намагалась підібрати якісь підходящі слова. І не знаходила. Мене вже навіть почала охоплювати паніка. Може розповісти йому правду? От взяти і сказати, хто я така насправді. І тоді все стане простіше, легше, природніше. Я зможу розповісти йому про свої підозри, про книгу, про те, що дізналась… так просто, здавалось, і так страшно. І я продовжувала мовчати, так і не наважуючись відкрити правду.

Але Кір зрозумів моє мовчання по-своєму.

– Певно, ти не дуже на цьому знаєшся, – зробив він цілком нормальний висновок для імперця. – Маги крові – потвори, як і все, що породив Аратсішан.

Це був ляпас. Болючий до сліз ляпас. Пронизаний ненавистю, застарілою образою, чимось глибоко особистим. І мені б запитати, але слова застрягли в горлі, разом з комом. Страшно було промовити хоч слово, бо було передчуття – розплачусь.

Ось воно… не загін, робота, статки та статуси… оця ненависть стала тою стіною, котру нам з ним ніколи не здолати. Він… він не захоче.

– Так упевнено говориш, ніби мав нещастя з ними мати справу особисто, – взявши під контроль емоції, промовила я глухо та тихо.

– На жаль, – сухо відповів на це Кірай, відвернувшись обличчям до вікна. Його голос став тихішим, а від подиху запотіло віконне скло. Я відчула, що почую щось дуже важливе, за мить до того, як він почав говорити, та не була впевнена, чи хочу це все чути. – Ти запитувала про минулий раз. Про що говорила Нілай. Про зрив. Я втратив контроль над… власними силами через жінку.

– Не впевнена, що мені варто про це знати, – прошепотіла я.

Не думала, що мені буде так боляче від його слів. Про іншу жінку, про ненависть до магів крові. Взагалі, як виявилось, до цієї розмови я була зовсім не готова. А до стосунків - тим паче. Напевно, не варто було давати слабину та волю почуттям.

Хотілось все звалити на романтичну сунару. Але кому я брешу? Моє серце впустило б його все одно. Рано чи пізно. Мене нестримно притягував цей чоловік. І боротись з таким сильним почуттям я не знала та не розуміла як. 

Можливо, варто було запитати Роуз? Але зараз стало зрозуміло, що й вона випробування коханням не пройшла.

– Я думав, що кохав її, – не звернувши уваги на мої слова, продовжив Кірай. – А виявилось, що кілька крапель крові цілком достатньо, щоб переконати будь-кого у будь-чому. Я не був виключенням. А потім, вона майже довела мене до божевілля, намагаючись використати  у власних цілях.

– Отже, навіть темного мага можуть зачаклувати маги крові? – запитала я, трохи оговтавшись від всього, що щойно почула.

– Я думаю, що від цієї магії ніхто не має протиотрути.

Боги, смішно аж до сліз. От так я дізнаюсь, якою потворою для нього завжди буду. Втіленням первісного зла.

– Що з нею сталось? – запитала, але не скажу, що дуже хотіла почути відповідь на це питання.

– Те що має статись з усіма магами крові. Вони мусять бути знищені.

Якби він вирвав мені серце, напевно не так боліло б. 

Наші шляхи розійшлись. Так стрімко та неочікувано, що я все ще не розуміла, куди далі йти. І навіщо було дозволяти собі закохуватись? Так, саме закохуватись. Бо тепер я точно розуміла – мої почуття куди глибші та сильніші за звичайну симпатію.

– Певно, ти маєш рацію, мені ще зарано у відділок, – проговорила я. Мої сили танули, мов сніг, а ця розмова стала надто важкою. – Варто полежати ще хоч день.

І тут же скрутилась, мов приблудне кошеня, під ковдрою. Лише зажмурилась, коли Кірай легенько поцілував моє волосся, наблизившись зовсім нечутно.

– Це правильне рішення. А краще, кілька днів, щоб повністю відновити сили. Відпочивай, Трісс.

Я навіть усміхнутись йому не знайшла в собі сил. Промовчала, прислухаючись до його кроків, до скрипу дверей, що тихо зачинились за ним, до самої тиші в палаті.

Ні, він може й ні до чого. Судячи з того, що він розповів мені – причини ненавидіти магів крові в нього були. Як і в мене – імперців.

Мені все ще снилось, як палає моє місто, як розливається в повітрі сморід смерті та крові. Ріки крові. Не дивно, що ані я, ані Мейтроуз і не думали, що там міг хтось вижити. Не дивно, що весь цей час відгороджуватися та тримались лише вдвох. Не варто було й намагатись впустити в серце когось ще. Нам було добре з тіткою. А тепер тільки болить.

Я зітхнула. Нестерпно важке повітря з ароматом ліків та трав увірвалось у легені, ніби спалюючи їх.

Все це потрібно припинити. Знайти винного в смерті Петренса, в тому, що сталось з Мел та Нілай. А потім просто лишити все позаду, як спогад, та рухатись далі. Влаштовувати власне життя так, як думала раніше. Можливо, шукати шлях додому. Але не це все… це мені не потрібне, болюче, небезпечне.