Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

Хлопець закотив очі під лоба.

— Так, звичайно, у нас цілодобовий графік, — промимрив він. Було видно, що він не в захваті від того, що його чергування припало саме на Новий рік. І що якась дурепа приперлася з самого ранку та перешкодила можливості тихенько посидіти й пограти в танчики.

— Мені дуже потрібно зайти в інтернет, ненадовго, — стала просити я, відчуваючи себе геть жалюгідною в його очах.

— Та без проблем, — позіхнув рудий. — З вас п'ятдесят гривень за годину.

— Мені не треба годину, лише кілька хвилин…

Він примружив очі і глянув на мене підозріло:

— Байдуже, все одно платиться як за годину. А у тебе що, грошей немає?

Я мовчки похитала головою.

— Тоді нічим не можу допомогти. Правила є правила.

— Ну будь ласка, мені дуже треба, — мало не плакала я. — Лише п'ять хвилин, не більше.

Хлопець підняв одну брову:

— Ти що, наркоманка? Закладку шукаєш?

Мені вже нічого було втрачати. Хай я буду наркоманкою, яку "ламає" через відсутність дози, може, пожаліє, і пустить ненадовго за комп. Тому я тихо пробурмотіла:

— Ну… десь так.

Рудий мовчки дивився на мене, на його обличчі відбився сумнів.

— Ет, був у мене один дружок колись, — раптом промовив він. — Помер уже. Дивися, бо теж загнешся скоро.

Оце мені тільки не вистачало виховні лекції вислуховувати! 

— Я зав'яжу, — пообіцяла. — Це останній раз.

Мабуть, видок у мене був і справді дещо неадекватний. Рудий похитав головою:

— Ну, не так швидко. За все треба платити. Маєш відпрацювати…

Мною вже тіпало від нетерпіння. Мабуть, саме так відчувають себе справжні наркомани, коли бачать перед собою такий бажаний шприц або "колеса". А для мене таким збудником був комп'ютер, котрий мирно гудів собі у заскленій кабінці. Мій єдиний шанс повернутися до Макса…

— Добре, — рішуче сказала я. Хоча то тільки здалося мені, що рішуче, а насправді вийшло схоже на бекання переляканої овечки. 

— Ну то ходімо, чого даремно балачки розводити, — хлопець показав мені на ще одні двері, які вели, певно, в якусь підсобку. Я слухняно пройшла вслід за ним поміж столиками із вимкненими комп'ютерами, відчуваючи, що серце калатає десь у горлі, а долоні враз змокріли.

Рудий розчинив двері і жестом звелів мені заходити. Я мимоволі замружилась, а коли розплющила очі — несподівано побачила прямо  перед собою якісь відра, швабри та віники.

Мабуть, на моєму обличчі відбилося неабияке здивування, бо рудий голосно зареготав.

— Ото ти смішна! — вигукнув він. — Що, реально збиралася натурою відробляти?

Я відчула, що червонію. Стояла  і мовчки кліпала очима, відчуваючи неабияке полегшення.

— Ну, я не такий уже божевільний, — розсудливо промовив хлопець. — Хтозна, яких ти там болячок у своїх друзів нахапалася, може, в тебе взагалі СНІД чи гепатит якийсь… Ото бери відро, ганчірки і добре все помий. Столи, підлогу — щоб усе блищало. Хазяїн наш скупердяй, яких світ не бачив, на прибиральниці економить. Маю я прибирати, а я що, лох?. Ото як наведеш лад, то пущу за комп'ютер…

Я гарячково подякувала і кинулася видраювати приміщення клубу. Мабуть, за все своє не дуже довге життя я ніколи не прибирала з таким ентузіазмом.

Зрештою рудий залишився задоволеним і навіть пригостив мене кавою з бутербродом.

— Бери, підкріпляйся. Бо, мабуть, на хавчик у тебе теж немає грошей, всі на наркоту йдуть…

Я сиділа за столом, сьорбала гарячий міцний напій, відкушувала маленькі шматочки від бутерброда з сиром і  вже уявляла собі, як повернуся назад.

Тепер усе буде добре. Зрештою, я завжди була везучою, не може ж статися таке, щоб і цього разу мені не пощастило… 

"Я більше не буду робити дурниць, — попросила подумки сама не знаю в кого. Може в Бога?  — Тільки будь ласка, допоможи мені повернутися!"

***

Потрібний сайт знайшовся легко і швидко. Ну так, я вже майже профі зі зміни власного минулого…

На екрані з'явився знайомий напис: "Оберіть дату, коли все змінилося на гірше".

Я замислилася. Куди мені повертатися? У який рік? Може, ще до початку війни? Здається, Макс почав пити, коли прийшов з АТО, а до того в нього все було гаразд. Його ще дівчина кинула, може, через те…

Стоп! Якщо я повернуся ще раніше, то в нього якраз будуть шури-мури з тією його дівчиною. І що мені з тим усім робити? Відбивати його в неї? Ніколи не вміла нічого подібного… Тобто, я знову зможу тільки здалеку дивитися на його життя, і нічого в мене так і не вийде змінити.

Я сиділа і в якомусь забутті тупилася на білі літери, що миготіли на синьому екрані. "Введіть дату… введіть дату…"

Раптом з-під столу вигулькнула худа чорно-біла кішка, що взялася тут невідомо звідки. Можливо, працівники клубу підгодовували, а зараз вона нанюхала шматок недоїденого бутерброду, який я досі тримала в руці?

Як би там не було, підступна тварина одним стрибком заскочила на стіл і всілася прямо на клавіатурі, тягнучись мордою до моєї руки.

— Гей, ану пішла! Брись! — гукнула я, вся похолонувши від страху. Схопила кішку і скинула на підлогу, вслід полетіли рештки бутерброда.

Але було вже пізно. На екрані стрімко мінялася картинка, закрутилося коліщатко, яке свідчило — процес запущений. Дата була вибрана.

Але це помилка! Я швидко натиснула на кнопку, яка повинна була перезавантажити сторінку — та все було марно. Нічого не змінилося, здавалось, комп просто завис.

Я сиділа, мов заворожена, і витріщалася на екран, в надії, що от зараз вдасться усе переробити. Але комп'ютер раптом мигнув і згас зовсім.

— От придурки, світло вирубили, — обурився рудий. — Усе в нас не так, як у людей. Коли тепер відремонтують, хтозна. В електриків теж вихідний…

Він глянув на мене і, видно, запідозрив щось неладне.

— Що, не знайшла? — спитав зі співчуттям.

Я відчула, що сльози наповнюють мої очі, починають стікати струмочками вздовж щік. Намагаючись стримати їх, задерла обличчя догори.