Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Меч Сагайдачного 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч Сагайдачного"

190
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меч Сагайдачного" автора Віктор Вальд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 87 88 89 ... 95
Перейти на сторінку:
шабля, та кінь прудкий, та вітер у полі. Завзяття і війна — ось і все їхнє життя. Якби всі такими були, то на нашій землі не чутно було б дитячого сміху. Лише дзвін шабель та крики вмираючих.

— Ці козаки — головні захисники твого хутора і тих-таки жінок і дітей, — насупився Іван. — Не всім сидіти за бабською спідницею і думати, йти в похід чи ні.

— Нужда прийде — всім товариством козацьким у похід виступимо, — твердо сказав Богдан. — За спідницю не тримаюся, але дружину майбутню вінчану і діточок образити не дам і без шматка хліба не залишу. І воювати, і господарство тримати — ось як батько заповів. А перекотиполе за землю не тримається.

— Значить, одружишся, діточок заведеш. А коли покличе король чужинський — у похід підеш. Із того походу будеш у бочечку золотце складати. А те, що народ під ярмом польським стогне? Що віру нашу дідівську унією заміщають? Що скоро і тебе, і твоїх діточок мову твоїх батьків забути змусять? Може, настав час інакше думати?

— Що значить інакше? — щиро здивувався Богдан. — При міцній королівській руці і турка, і ординців відіб’ємо. А землі в нас багаті. І король милостивий до руської шляхти.

— Бачу, що тільки горе тебе переконає, — спересердя сказав Іван Сірко.

Відійшов від багаття, що вже майже догоріло. Постояв біля кораблика і прошепотів: «Не той. Не по нього гетьман відправляв». Перевалився через борт і ліг спати.

Ще довго чувся шепіт Богдана і Ганни. Напевно, їм було про що поговорити.

І снилося тієї ночі Іванові, що сидить він, старий, за щедрим столом. Навколо нього внуки і правнуки. І все так добре, що краще й не придумаєш. Ось тільки ступив на подвір’я, озирнувся — і зойкнув. Стоїть його хата на острівці, а острівець той кров’ю з усіх боків омивається.

Від того поганого сну прокинувся ще до зорі. І тяжко зітхнув, пам’ятаючи про те, про що забути не можна! Про останню настанову великого гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, дорогого серцю брата Сагайди.

* * *

Широкий Дніпро і зручний. Ні з правого берега, ні з лівого не дістати ні стрілою, ні кулею тих, хто тримається середини ріки. Надивилися багато всякого, що око милує. Які пречудесні ті плавні від дельти Дніпра і вище. Яких тільки багатств природних там немає. І птаха, і звіра, і риби незліченно. А які могутні ліси на лівому березі. А на правому яка земля родюча. На такій землі та біля води тисячі й тисячі людей прогодуватися можуть і на продаж стільки всього виставлять, що й уявити важко. Ось тільки порожні береги Дніпра. По лівому за плавнями піски тягнуться, а по правому — лише руїни колись великих і багатолюдних міст.

— То і є старовинне торгове місто Тягин, — вказав рукою дядько Івась. — Давно там був. Черепки людські на стінах тих бачив і стріли дивні знаходив. Короткі й товсті такі...

— То болти арбалетні, — просвітив пан Ковальський. — Видно, від татар захищалися...

— Від кого б не захищалися, але не захистилися. Місто мертвих, — подав голос пан Бродський.

— Пане Ковальський, зверни ліворуч, — несподівано мовив Іван Сірко. — Подивимося, чи те місто справді мертве.

— Тьху на тебе, Іване! Що на тебе найшло. По кладовищу давно не гуляв? — здивувався дядько Івась.

— Заверни, пане Ковальський. Потреба є, — твердо заявив Іван. Потім глянув на пана Дзевульського і спитав: — Меч Сагайдачного, бува, не загубив?

Антонім здригнувся і дістав з-під своєї лави славетний меч.

Сірко втягнув весло на борт, так само зробив і пан Дзевульський, що сидів на пару з ним. Потім Іван взяв у руки меч і схилився над ним.

Про що зараз думав Сірко, про що згадував, про що йому беззвучно шепотів, — не сказав. Сидів — ніби заснув, а підняв голову, коли до берега залишилося не більше двадцяти кроків і кораблик готувався врізатися у піщаний берег.

— Невже мерці повставали?! — вигукнув дядько Івась.

І справді: від руїн фортечної стіни поспішали озброєні люди.

— Матка Боска! — вигукнув здивований пан Дзевульський. — Та це ж ясновельможний пан комісар. І пан Ружинський з ним.

— У тому недомірку впізнаю нашого давнього знайомця Сича! — не менше здивований, вигукнув пан Бродський.

— Точно! Сич! Як же це він із ляхами... — здивовано розвів руками пан Ковальський. — Видно, домовленість з Іваном склали в тому Чорному лісі, поки ми в болоті мокли. Ось і завів той Сич пана комісара по наші душі... Як усе це розуміти, Іване?

Не звертаючи уваги на гнів пана Ковальського, Іван Сірко голосно крикнув тим, хто стрімко наближався до кораблика:

— Зупиніться! — І коли всі по команді Якуба Собеського зупинилися, запитав: — Ясновельможний пане комісаре, ти підтверджуєш дане тобою слово?

Повільним кроком Якуб Собеський підійшов до борту.

— Слово, дане в присутності владики Єзекіїля, підтверджую! Ви, брати Звані, можете забиратися під три чорти. І лише на три місяці. Якщо затримаєтеся на підвладних Речі Посполитій землях довше — постанете перед судом за обман і присвоєння чину реєстрових козаків. А ті, кого я не знаю?

Піднявся з лави Богдан, і Сірко, вказавши на нього рукою, урочисто виголосив:

— Це відомий тобі, ясновельможний пане комісаре, Богдан, син Михайла Хмельницького...

— О! Як же це тобі вдалося?.. Але зараз це не має значення... Ласкаво просимо на землі Речі Посполитої, Богдане Хмельницький. Славна кров тече у твоїх жилах. Нехай вона з честю послужить на благо Вітчизни, задля слави короля і Господа нашого. Про того старого козака не питаю. Не знаю, які за ним провини... А дівчина?

— Це Ганна. Моя наречена, якщо вона того забажає. Де я ще знайду таку Божу красу і таке завзяття козацьке?.. Багато ми витерпіли в тому Стамбулі і в дорозі разом, тепер і по життю разом підемо, — низько вклонився дівчині Богдан, а потім так само низько вклонився ясновельможному панові комісару.

Здається, від тих слів здригнувся Іван Сірко. Але тут-таки потягнувся і розправив плечі. Потім, струснувши головою, ніби щось проганяючи з неї, простягнув панові Дзевульському... меч Сагайдачного.

— Ну, здається, і все. Ось, пане Дзевульський, як і домовлялися в Стамбулі, меч. Нехай зберігається там, де забажає король. У пана комісара досить людей, та й Сич

1 ... 87 88 89 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч Сагайдачного», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч Сагайдачного"